Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком)

11 вересня 2019 року

Дорогі брати і сестри!

Скільки б ми не досліджували, чому саме в цей день — один з останніх днів церковного року, 29 серпня за старим календарем, — вшановуємо пам’ять Іоана Хрестителя, ми не знайдемо якихось обґрунтувань. Будь-яка церковна дата має насамперед символічний зміст, а не позначення історичної достовірности події. Все церковне життя занурює нас у мову символів. Бо саме через неї ми потрапляємо в той надреальний простір, до якого наше видиме життя, реальний простір, є лише прологом.

Ми потрапляємо у світ, який є передпокоєм Небесного Царства. У цьому світі Іоан Хреститель виступає останнім серед старозавітних пророків. Може саме тому його день ми й вшановуємо незадовго до церковного Нового року, який будемо відзначати за три дні, – 1 вересня.

Устами Іоана Хрестителя доноситься до нас, людей Нового Завіту, суголосне звернення пророків Старого Завіту. Їхній голос, їхнє слово будується передусім на Мойсеєвих заповідях – заповідях Божих, які визначають людське життя. Пророки нагадують нам про заповіді, застерігають від їхнього порушення. Голос пророків може бути суворим і неприємним для нас. Але він завжди правдивий. Він завжди перейнятий любов’ю до того, до кого він спрямовується. Адже, застерігаючи нас від помилок, пророки водночас допомагають нам знайти правдиву дорогу в світі.

Хіба Іоан Хреститель не любив царя Ірода Антипу? Любив, як і кожну грішну людину, і намагався його врятувати. Цар відчував це десь у глибині свого серця. Але він боявся слова правди, намагався його сховати. І хоча Ірод боявся вчинити злочин, бо розумів справедливість слів Іоана Хрестителя, та все ж ув’язнив пророка у фортеці Махерон. Аж тепер цар заспокоюється і навіть приходить до Іоана у в’язницю послухати його мову. Попри те, що Іродові важко сприймати осудливі слова на свою адресу, він відчуває: пророчий осуд перейнятий прагненням унормувати його життя. Він слухає, зворушується, але нічого не діє.

Аж ось настає той трагічний день — день народження Ірода, коли він зухвало обіцяє – так, як королі з казок, – зробити все, що тільки попросить людина, яка зробила йому послугу. Це була цілком конкретна послуга: його пасербиця – донька Іродіяди Соломія – прекрасно танцювала перед царем. Дівчина вирішила запитати в матері, чого їй попросити в нагороду. Але ж саме одруження Ірода Антипи з колишньою дружиною його брата стало найбільшим Іоановим закидом на його адресу! То Іродіяда й вимагає смерти Іоана. Голову Іоана Хрестителя принесли їй на полумиску, ніби знак перемоги (Мр. 6:14-29). Перемоги зла над добром, перемоги культури смерти над життям, мовчазного потурання злу над словом правди.

Це стає символом, який переходить і в нові часи. Ісус не раз нагадуватиме зібраним довкола Нього юдеям про сумну долю пророків, котрі у відплату за свої правдиві слова одержували зневагу, переслідування, смерть, – як Іоан Хреститель.

Але Іоан стає водночас і провісником Нового Завіту. Він, провіщаючи прихід Христа своїм словом у пустелі, водночас своєю смертю ніби провіщає безвинні страждання і страту Самого Ісуса. Водночас він провіщає драми, які переживатимуть християни в майбутньому.

Бо скільки мільйонів людей згодом повторять долю Іоана Хрестителя! Не тільки в часи мучеництва у давньому Римі, коли християн лише за сповідання своєї віри вбивали. Але й у наш час – у Китаї, Північній Кореї, Саудівській Аравії, Ірані, на півдні Азії, в Судані та інших країнах Африки -щодня гинуть християни. Гинуть за віру.

Йдеться не тільки про сповідування християнства. Йдеться про правду, яку будь-який тоталітарний режим намагається приховати. Що більше влада чинить злочинів, то жорстокішими стають репресії на адресу тих, хто несе правду.

В ці дні ми згадуємо про смерть у концтаборі Василя Стуса1. Хіба він був політичним діячем? Ні! Він був антикомуністом? Ні, ми ніде в його творах цього не знайдемо. Але він боронив право свого народу на існування, на свою мову. Боронив не якимись політичними заходами, мітингами, демонстраціями. Це було неможливо в його часи. Він утверджував наше право на існування своїм словом. І саме це слово було найстрашнішим для тоталітарного режиму. Василь Стус загинув у карцері. Але й зараз його смерть стає певним викликом для нашого суспільства. Правда про адвоката, який співпрацював із прокурором, прирікаючи Стуса на ув’язнення2, сьогодні стає предметом для суспільної дискусії. Виявляється, що людина, яка була одним із призвідців ув’язнення і смерти Стуса, сьогодні не хоче чути цієї правди. Фактичний співучасник злочину вимагає заарештувати весь наклад книги, де розповідається про суд над Василем Стусом і його смерть3.

В ці дні ми згадуємо і про тридцятиліття подій 8-10 вересня 1989 року – створення Народного Руху України, який тоді називався “Народний рух за перебудову” і займав цілком лояльну позицію щодо влади. І що ж? Тільки за те, що він декларував право людини на свободу слова, Рух намагалися замовчати, заборонити, відтіснити на суспільний марґінес. Врешті, коли Рух почав діяти, за допомогою його утвердилася нова влада в Україні. І вже посткомуністична влада в незалежній Україні робила все для того, щоб найбільш діяльні члени Руху, ті, хто найбільш спричинився до повалення Совєтського Союзу і творення незалежної України, – щоб вони замовкли або й фізично зникли. Сьогодні нагода пригадати про загадку смерти В’ячеслава Чорновола4 — того пасіонарного лідера українського відродження, який так яскраво виявив у 80-90 роки минулого століття свою вдачу, своє чесне сумління, якого нам сьогодні так бракує в українському політикумі.

Коли ми говоримо про наші часи, то мусимо пам’ятати, що слово правди й сьогодні невисоко цінується. Чи багато ми бачили репортажів на місцевому телебаченні про наш храм, про наше Братство, про Харківсько-Полтавську єпархію? Мовчанка! Мовчанка, ізоляція — це те, чим намагається влада й сьогодні боротися з тими, хто говорить щось інше – те, що не догоджає їй, – хто залишається вільним.

Бо наше слово і є знаряддям боротьби за свободу. Саме через Слово створено всесвіт, через слово твориться майбутнє. Захистити право людини на свободу слова — це наш християнський обов’язок. Так само, як нашим, безперечно християнським, обов’язком є утверджувати правду в своїх діях і вчинках.

Хай же сьогоднішній день — день згадки про усікновення голови Іоана Хрестителя – допоможе нам відчути ціну мужности тих людей, які служили правді своїм словом, боронили його, гинули за нього. І хай приймає їх під свою небесну опіку останній пророк Старого Завіту і перший проповідник Євангелія – праведний Іоан Хреститель, Предтеча Господній. Амінь.

1 Василь Стус загинув 4 вересня 1985 р. в таборі ВС-389/36-1 в Кучино (тепер Чусовського району Пермського краю, Росія).

2 Правничий аналіз справи свідчить, що, навіть за радянським законодавством, Віктор Медведчук мав для захисту підсудного необхідні важелі, але ними не скористався і навіть порушив адвокатську етику, визнавши провину свого підзахисного за нього самого.

3 Кіпіані Вахтанг. Справа Василя Стуса: Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР. Харків: Vivat, 2019. 688 с.

4 В’ячеслав Чорновіл загинув 25 березня 1999 року за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Чимала частина суспільства досі переконана, що Чорновола прибрали як небезпечного конкурента на майбутніх президентських виборах.

(Переглянуто 53 разів, 1 переглядів сьогодні)