Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 28 серпня 2015 року

Дорогі брати і сестри!

Зустріч із смертю дорогої людини або роздуми про власну смерть завжди навівають на нас важкі думки, викликають душевні потрясіння, змушують струснутися і подивитися довкола себе і в майбутнє.

Та день Успіння Пресвятої Богородиці допомагає нам по-новому пережити смерть. Бо відходить на небо та, чий Син переміг смерть! І хоч за нею і сумують чудом зібрані довкола апостоли, вона вже відходить не посеред болю і сліз. Ні – вона відходить з радісною усмішкою. Бо вона відходить до свого Сина. Церковне передання стверджує, що апостоли бачили, як Син в оточенні ангелів приходить, аби взяти її душу.

Це було насамперед особливою відзнакою праведности тієї, кого ми називаємо Пречистою, тобто чистішою серед усіх чистих, Пресвятою, тобто святішою за всіх святих. Ми виділяємо її як особливу, але не забуваємо, що вона була людиною. Вона була однією з нас. Усі ті спокуси й розчарування, які приходять до нас, усі випробування, які на нас спадають, у значно більшій мірі спадали і на неї – на ту, кого ще праведний Симеон, приймаючи на свої руки її Сина, провістив: «І меч душу прошиє тобі» (Лк. 2:53).

Цих мечів було багато за її життя. Були сумніви, були спокусливі розмови довкола. «Ось твій Син бунтує проти влади, проти сталих традицій!», «Він збожеволів, говорить щось незвичайне!» – з усіма наклепами бігли передусім до неї. І, мабуть, більшість із тих, хто приходив, зловтішалися. А Марія, як нам нагадує Євангеліє, оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм (Лк. 2:19).

Можна собі уявити, скільки рубців було за життя на тому серці! Скільки болю воно витримало! Але завжди Богородиця зберігала віру своєму Синові. Зберігала віру в Бога, Який дарував їй цього Сина.

Як про майбутнє народження Спасителя світу сповіщає Марії архангел Гавриїл, так само він приходить до Богородиці, щоб сповістити їй тепер уже про нову і вічну зустріч з її Сином – про її відхід на небо.

У величних барвах зображує нам церковне передання процес прощання Пресвятої Діви із тими, хто був для неї найдорожчим. Передання розповідає про те, як зібрані з усіх кінців землі були не тільки найближчі з апостолів – дванадцятеро, але й молодші – сімдесят. Принесений нібито був до неї чудесним чином і апостол Павло, який навернувся, переживши зустріч з її Сином, а тепер переживає зустріч із найчистішою Дівою.

Саме в цій величі ми відкриваємо для себе смерть як вічну зустріч із Христом. Наші провини, наші узалежнення від земних зацікавлень, наші людські слабкості – все це заважає нам прийняти з радістю цю реальність. Ми відчуваємо себе не готовими до зустрічі з Христом, лякаємося майбутнього суду. І все це складає той бар’єр, який постає між нами і таємницею смерти.

Але Богородиця зі своєю материнською любов’ю посилає до нас усіх свій власний досвід, а разом із ним свій поклик: не боятися, але пам’ятати про неминучість цієї зустрічі і готуватися до неї. Готуватися не в паніці, тремтячи і шукаючи засоби для того, щоб відтягти цей момент. Ні! Ані відтягти, ні прискорити його ми не можемо. Але ми можемо прожити своє життя так, щоб зустріч зі смертю стала для нас моментом зустрічі з вічністю, із собою самими – справжніми, позбавленими земного фальшу, але насамперед – із Христом.

Ми часто молимося про своє здоров’я, про здоров’я наших рідних. Але водночас у нашій молитві повинне знаходити собі місце і прохання про добру зустріч із Богом у майбутньому, про легку і праведну смерть для нас. Не слід ані прискорювати, ні жити в паніці передчуття смерти, але пам’ятати про її неминучість. Пам’ятати і належно готуватися праведним життям, навчаючись передусім у Пресвятої Богородиці. Бо не тільки її успіння стає для нас наукою, але й усе її праведне життя, протягом якого готувався ґрунт для майбутнього спокійного і величного успіння.

Богородиця дає нам приклад вірности, приклад віри Синові. Віри, а отже – повсякчасної довіри, вміння захиститися від пліток, які так обтяжують наше сприйняття дійсности. Вона відмітала ці плітки від себе. І, почувши щось зле про Сина, вона не сахалася від Ісуса, а навпаки: квапилася до Нього, намагалася бути разом із Ним. Навіть тоді, коли Його спіткала жахлива і ганебна з погляду юдеїв смерть – розп’яття на хресті, – вона так важко, по-материнському переживаючи все це, не тікає від Ісуса, лишається поряд. Вона переживає цю смерть так само болю̒че, як би вона сама помирала на хресті…

Це складний і важкий досвід. Але водночас – світлий і величний, бо це досвід чистоти і праведности. Богородиця не просто вчить нас праведного життя, а показує його реальність на власному життєвому досвіді. Тож і сьогоднішній день не є для нас нагодою прочитати, ніби казку, розповідь про те, що трапилося на Близькому Сході в далекому минулому. Цей день надихає нас вірою в те, що і для нас ця найвідповідальніша зустріч може пройти так легко і радісно, як вона пройшла для Пресвятої Богородиці.

Є у переказах про упокоєння Богородиці один цікавий момент. Розповідають, що на підтвердження слів архангела Гавриїла із раю було принесено листочок фінікової пальми. Саме цей листок ніс перед процесією, яка йшла в Гетсиманію, її названий син, якому Христос, помираючи на хресті передав Свою матір, – апостол Іоан Богослов.

Цей знак є для нас одною дуже важливою новиною: рай знову повертається до людини! Ми знову покликані до нього! Якщо наші праотці згрішили і втратили рай через непослух, то тепер як вінець послуху Божій волі праведна Богородиця проходить цей шлях. Проходить у тілі, бо її першу Христос воскресив, прийнявши на Небо із тілом. Коли за декілька днів після її упокоєння запізнілий на похорон апостол Фома схотів побачити тіло Матері Божої, то, відкривши печеру поховання, апостоли вже його не знайшли.

Нема Його тут, бо воскрес! (Лк. 24:6) – могли б повторити ці слова апостоли, пригадуючи, як чули їх кілька років тому про воскресіння Христове. Її, Богородиці, вже також немає в печері смерти. Бо Христос покликав Свою матір до вічного життя. Через неї Він кличе нас не боятися вічного життя, кличе пам’ятати про нього. Пресвята Богородиця ж кличе нас усіх іти її стопами, бо тільки цей шлях може провести нас через усі страхи і спокуси минущого життя до майбутньої вічности. Амінь.

(Переглянуто 153 разів, 1 переглядів сьогодні)