Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 28 серпня 2016 року

Дорогі брати і сестри!

Мабуть, кожному, хто ходить до школи, рано чи пізно спадає на гадку питання: «А чому саме в цей день – першого вересня – починається щороку навчальний рік?». І тільки згодом дехто, починаючи ходити самостійно до церкви, цікавитися церковним життям, відкриває, на скільки давня ця традиція! Традиція, що виростає ще з візантійського звичаю: починати новий рік саме в цей день – першого вересня.

Якщо замислитися, це дуже символічний початок. Бо на перший погляд здається, що осінь – це час помирання, час, коли природа готується до зимового сну. Але кожен господар, який працював на землі або, принаймні, має дачу, знає, як важливо починати підготовку до нового року саме в осінній час, прибираючи все, що лишилося на городі, палячи картоплиння, саджаючи те, що має бути посаджене на зиму. А якщо це селянин, то й сіючи озимину саме в цей час.

Річне коло церковних свят починається із Різдва Богородиці, а завершується її Успінням. І це також навіває думку про сумний характер цього свята. Адже справді, ми вшановуємо упокоєння, завершення земного шляху Пречистої Діви. З іншого боку, церковна практика свідчить нам про те, що це найрадісніше з усіх богородичних свят, найбільше із усіх свят, в яких ми вшановуємо Богородицю. Бо вона не просто помирає. Вона засинає так, як засинає восени земля, щоб пробудитися навесні і народити новий врожай. Вона засинає, щоб народитися для вічности.

Саме це радісне усвідомлення народження для вічности Пречистої Діви проймає сьогоднішній день. День, у якому образ зернини, яка лягає в землю, щоб, перебувши важку зиму, дати новий врожай наступного року, поширюється на різні сфери нашого життя. І на наше навчання в школі. Бо кожен навчальний рік для нас – це також посів, з якого має вродитися новий врожай.

Вже інша річ, як цей посів буде доглядатися, наскільки суворою буде зима, наскільки ми будемо дбайливими господарями і зможемо, прийнявши в наш розум знання, які засіватимуться в нас цього року, дати в майбутньому, дорослому житті врожай – у когось більш щедрий, у когось – менш… Саме так, як у притчі про сівача, яку подарував нам Спаситель (Лк 8:5-15).

Матір Божа стала теж і зерниною, і врожаєм. Бо саме вона народила те, що було закладене споконвіку Предвічним Словом «Нехай станеться», коли Господь, творячи чоловіка і жінку, вкладає в них безсмертну душу, як зернину, яка має народитися для вічности.

Не сталося це відразу… Настала важка зима гріха. Праотці Адам і Єва та їхні нащадки мусили пережити важкі тисячоліття вигнань. Аж ось приходить врожай! Нарешті народжується Та, яку було закладено споконвіку у генетичну свідомість людства. Бо саме вона втілює в собі ідеал святости! Чому й називаємо ми її не просто чистою, а Пречистою, не просто святою, а Всесвятою.

У той же час Матір Божа не якась особлива, наділена надприродними дарами істота. Ні. Вона – звичайна людина, але людина, яка зуміла вберегтися від гріха. Тому вона, стаючи врожаєм Божого засіву, водночас сама стає зерниною, яка лягає в душу кожного з нас – зерниною праведности. Богородиця, як дбайливий господар, як мати, котра доглядає своїх дітей, як учителька, котра ревно пильнує своїх учнів, буде разом із нами дбати про те, щоб зернина святости, засіяна Небесним Сівачем, – Її Сином, Ісусом Христом, – змогла розвинутися.

Чому ми так часто звертаємося в молитвах не тільки до Бога, Єдиного, Хто може справді радикально змінити щось у нашому житті, але й до Пресвятої Богородиці, яка є людиною? Саме тому, що вона, перебуваючи в Небесному Царстві, супроводжує нас через земні випробування. Супроводжує, як господар, який виходить на поле і дивиться: чи не заросло воно бур’янами, чи не висохло, чи не треба його полити? Вона готова нам допомогти, якщо ми прагнемо цієї допомоги і звертаємося до неї.

Саме тому, завершуючи наш церковний рік, ми водночас спрямовуємо свій зір у майбутнє. У те майбутнє, яке вже буде понад часом і понад роками. У майбутнє Небесне Царство, до якого переходить, засинаючи, Пречиста Діва. У наше з вами земне майбутнє, яке ще нам належить пройти, в якому нам належить вчитися і вчити інших, слухати і давати плоди нашого слухання і читання власними справами.

Ми сподіваємося, що цей новий рік, як і наступні роки нашого життя не стануть для нас пустельними, посушливими. Ми просимо, щоб материнські сльози Богородиці, які вона проливала за своїм Сином і тоді, коли переживала за Його переслідування, і тоді, коли споглядала Його конання на хресті, стали тим дощем, який забезпечує духовний урожай у нашому житті. Просимо, щоб вона вчила нас не соромитися наших сліз – сліз каяття і співчуття чужому лихові. Щоб давала нам радість духовного багатства, співпереживання з іншої людиною. Щоб вона була для нас усіх тією вчителькою, якої нам часто бракує в житті. Вчителькою, яка дає нам не просто знання, а передає нам свій духовний досвід – багатий, досконалий духовний досвід, взірцем якого назавжди стала для нас Пречиста Діва Марія. Амінь.

(Переглянуто 57 разів, 1 переглядів сьогодні)