17062 Воздвиження

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 27 вересня 2014 року

Дорогі брати і сестри!

Коли я вчора вертався додому, одна сусідка перестріла мене біля ліфту й запитала: «Яке скоро буде свято?». Я відповів: «Завтра буде Воздвиження». Вона зраділа: «А, я знаю це свято! Це, коли всі змії у лісі вилазять нагору». Це один із прикладів того, як поверхово сприймається часом у нас християнська традиція. Люди довкола добре знають забобони, народні вірування, пов’язані з тим чи іншим днем року. Але як обкрадають вони себе, коли не можуть спожити того величезного духовного сенсу, який несе в собі кожне свято і, можливо, – особливо це свято!

Той, хто був учора на відправі всенощної, не міг не звернути уваги на один із центральних моментів богослужіння: священнослужитель, ставши посеред церкви, підносив на всі чотири сторони світу хрест – незвичайний обряд, який відправляється раз на рік. Колись взагалі його відправляли тільки в кафедральних соборах, а зараз – вже в більшости парафіяльних церков. А нагадує він нам про дві визначні події, які і стали причиною для встановлення цього свята, – про два вознесіння Господнього хреста.

Перший епізод: коли хрест Христового розп’яття був тільки знайдений за часів імператорів Константина і Єлени. Імператриця Єлена, прибувши до Єрусалиму, організувала розшуки на вже призабутому місці колишньої Голгофи. Не забуваймо, що римляни після повстання юдеїв і мешканців Єрусалиму знищіли місто вщент, зрівняли його з землею. І тільки люди, які передавали з покоління в покоління спомин про те, що відбулося, могли розповісти, де ж була Голгофа. І як там було знайти саме той хрест, що на ньому був розіп’ятий Христос! Знайдено було зрештою три хрести, бо поряд із Ісусом було розіп’ято, як пригадуємо, двох розбійників. І ось коли до одного з хрестів приклали померлу людину, вона воскресла. Ми не знаємо, хто була ця людина. І сама розповідь про цей епізод схожа на легенду. Але яка вона симптоматична! Бо саме чудом воскресіння і дається нам знак про правдивість Христового служіння, Христової місії. Він не тільки Сам воскрес з померлих. Він прийшов, щоб нас усіх кликати до воскресіння!

Другий, зовсім інший епізод, стався через кілька сотень років після першого. Тоді, коли було вперше знайдено Чесний Хрест Господній, єпископ Єрусалиму взяв той хрест і підносив на всі чотири сторони світу, а люди поклонялися хресту. Вдруге ж єпископ Єрусалиму підносив той хрест, коли його було визволено із перського полону. Бо перси, захопивши Єрусалим, взяли з собою як найкоштовніший трофей і хрест Господнього розп’яття.

Отже, і це вознесіння хреста, яке відправлялося вчора, і сам сенс сьогоднішнього свята пов’язані насамперед з двома конкретними історичними подіями. Але якою помилкою було б обмежувати сенс нинішнього свята тими тільки двома подіями! Вознесіння хреста звертається до кожного з нас і ставить нас перед реальністю Христового страждання. Недарма сьогодні, як і в Велику п’ятницю, зачитуються ті уривки з Євангелія від Йоана, які розповідають нам про страждання і розп’яття Христа (Ін. 19: 6-11, 13-20, 25-28, 30-35), страждання, які визначають характер сьогоднішнього дня – дня суворого посту і водночас свята. Свято це вказує нам на мужність, яка кладеться в основу воскресіння.

Христос дає нам взірець мужньої жертви – жертви задля всього людського роду. Він свідомо і цілеспрямовано йде на важкі, нелюдські страждання, конання на хресті, бо знає, що тільки цим шляхом, постраждавши за ближнього, Він може кожному із нас, кожній людині дати шанс на повернення до Бога, повернення до вічного життя, до якого людина покликана, шанс на майбутнє воскресіння.

Це вознесіння хреста є посланням до кожного з нас. Церква вказує нам сьогодні на хрест як знаряддя спасіння. Що це значить? Це значить, що кожного із християн, кожну людину Церква запрошує приєднатися до Христової жертви. Не обов’язково страждати, як страждав Христос. Але неодмінною умовою для воскресіння з Христом є служіння ближньому, є жертва задля іншої людини.

Жертва – це значить, що ми щось у себе забираємо і віддаємо ближньому. Якою різною може бути ця жертва! Вона є справою милосердя, яку ми чинимо для іншої людини. Ми жертвуємо своїм часом, своїми нервами, коли йдемо у лікарню, щоб допомагати нашим пораненим воїнам. Найбільшою жертвою є та, яку наші солдати сьогодні приносять, коли захищають нас із вами, наше мирне життя, наше майбутнє там, на Донбасі, стримуючи аґресивні орди, які йдуть, аби принести і сюди, до Харкова, руїну і смерть, якою сповнився український Донбас.

Коли ми сьогодні згадуємо про багатовимірну і містку Христову жертву, то просимо, щоб Господь дав нам не тільки можливість реалізувати наші таланти до служіння ближньому. Ми молимося, щоб Христос допоміг нам об’єднатися у цій спільній жертві для іншої людини, для свого народу, для батьківщини і з’єднатися під знаком Господнього хреста.

Церква стає прообразом майбутньої спільноти, в яку ми об’єднаємося у Небесному Царстві. А хрест є знаком Церкви. Бо ж недарма над кожним християнським храмом підноситься знак хреста. Він кличе нас зібратися разом, бути солідарними у хвилину випробувань, бути спільно, коли ми йдемо на жертву служіння справі правди, милосердя і добра.

Хай же цей знак Господнього хреста, який возноситься в сьогоднішній день над нашими храмами, стане для нас не тільки знаком страждання, але й оптимістичним, просвітленим знаком надії! Надії на те, що кожен подвиг милосердя задля ближнього, задля батьківщини неодмінно буде оцінений Христом, наблизить нас до Нього. І що у спільному служінні справі правди ми можемо з’єднатися вже зараз, тут, в одну Христову родину, здатну захистити себе, допомогти один одному і оборонити нашу країну від ворога. Здатну стати для кожного із нас тим світлим знаком надії на майбутнє, про яке сповіщає хрест Господній, що возноситься сьогодні над православними храмами. Амінь.

(Переглянуто 166 разів, 1 переглядів сьогодні)