Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком)27 вересня 2016 року

Дорогі брати і сестри!

Замислімося над тим, наскільки незвичайне це свято – Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього! Воно, єдине серед великих свят, ніяк не пов’язане із подіями життя Спасителя чи Божої Матері. На перший погляд воно взагалі відірване від євангельської історії, оскільки встановлене на згадку про піднесення знайденого хреста за часів імператора Константина Великого, а потім – про повернення хреста і нового воздвиження його над Єрусалимом за пізнішого імператора – Іраклія.

Але насправді цей день повертає нас до таємниці хресних страждань Спасителя. Недарма, як і найбільші свята року – Різдво, Богоявлення, – це свято має попередні суботу і неділю перед Воздвиженням. Встановлено й спеціяльні дні шанування цього свята після Воздвиження – субота і неділя. Та й час посвяття обіймає аж тиждень. Чому?

Тому що Церква допомагає нам відчути звернення виклику Христа до кожного з нас особисто. Ми згадуємо не тільки найбільшу трагедію в історії людства – розп’яття Спасителя, Божого Сина, Який прийшов, аби врятувати нас від влади гріха. Ми переглядаємо свої стосунки із Ним і той тягар земних обов’язків, який часом здається нам неймовірно важким.

 «І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, той не може бути учнем Моїм!» (Лк. 14:27) – ось напрямна християнського життя, яка пропонується нам усім змістом цього свята. Відчуй себе поряд із Ним, і тоді ти відкриєш сенс в усіх випробуваннях, які проходиш, і знайдеш правильну відповідь на питання, які інакше заводять тебе в глухий кут. Будь із Христом! Тоді ти йтимеш прямим шляхом.

Але цей шлях непростий. Це шлях несення хреста, коли ми добровільно йдемо дорогою, яка здається важчою, ніж обхідні шляхи, на які штовхають нас людські інстинкти, щоб уникнути труднощів, не переживати важких випробувань.

Щодня у більших чи менших вимірах Бог ставить нас перед вибором: давати хабар чи не давати; обманювати чи говорити правду, коли вона невигідна; розмовляти рідною мовою чи переходити на російську, коли це здається зручнішим у стосунках із оточенням; перехреститися, коли проходиш біля церкви чи обмежитися таємною молитвою; маніфестувати себе як християнина, захищаючи євангельські ідеали, чи змовчати і підлаштуватися під інших, які поділяють популістські або ліволіберальні погляди.

Взяти на себе свій хрест чи скинути цей хрест із рамен на узбіччя життєвого шляху…

Ясна річ, що Церква підказує нам один єдиний реальний вихід і пояснює чому. Бо йдеться про збереження своєї душі! Коли ти цінуєш своє тіло, тобто, все те, що пов’язане з матеріяльним світом – твій суспільний статус, добробут, твоє фізичне благополуччя, – тоді чини так, як тобі здається легшим. Коли ж ти дивишся вперед і дбаєш про свою душу, то йди за Христом навіть тоді, коли здається, що це тобі шкодить. Бо коли ти постійно думатимеш про те, як би вберегтися від нещасть, тоді ти і загинеш. Хто постійно намагається зберегти себе, той зрештою себе втратить. Але той, хто готовий пожертвувати всім задля Христа, той, хто вміє мислити стратегічно, хто зазирає вперед, хто бачить у собі не тільки тілесну оболонку, але й безсмертну душу, дбати про яку є найперше наше завдання, той врешті решт і виграє в життєвому змаганні.

Саме тому хрест, який на перший погляд здається ланцюгом випробувань в житті, виявляється для нас ключем, яким ми відмикаємо собі перспективу вічного життя, і дороговказом, через який ми знаходимо правдиву дорогу у майбутнє.

Бо єдиною дорогою, правдою і життям, є сам Христос. Той, Який добровільно йде на хрест, аби відкрити нам цим хрестом двері вічного життя. Амінь.

(Переглянуто 127 разів, 1 переглядів сьогодні)