02 ВОЗДВИЖЕННЯ

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 27 вересня 2013 р.

Дорогі брати і сестри!

Поринаючи у важкий спомин про дні Христового розп’яття, замислімося водночас над тим, яким же характерним для християнської Церкви і глибоким за своїм змістом є сьогоднішнє свято! Воно ніби встановлене досить пізно і нагадує нам про події, які знаменують уже середньовічний період розвитку Церкви: період завоювання Палестини персами, захоплення і потім повернення найдорожчої реліквії – Чесного і Животворчого Хреста Господнього. Хреста, що його так тріумфально і велично підносив над Єрусалимом патріярх після повернення цієї реліквії до міста Христових страждань і Його прославлення.

Власне цей момент – страждання як переддень прославлення – і нагадується нам цим святом. Святом дуже незвичайним. Бо це день водночас і молитви, і відпочинку від важкої праці, і суворого посту. Посту і емоційного повернення до найважчого в світовій історії моменту – моменту Христового страждання за все людство.

Сьогодні ми маємо замислитися і над славою Церкви, над її величчю, над перемогою над супротивниками, про яку нагадує нам сьогоднішній тропар. І водночас ми замислюємося над пролитою за нас кров’ю, яка є основою величі Церкви і яка вчить нас по-новому дивитися на джерело духовного зростання, на джерело людської сили.

Перемоги не буває без боротьби. Перемоги над злом не буває без жертви. Цього вчить нас Христос. Він навчає нас мужності, яка виявляється у слабкості, у готовності виявити свою слабкість прилюдно, всім, так, як Христос виявляв її – розіп’ятий і безсилий, помираючи на хресті. Так, як виявляємо ми її, коли відмовляємося відповідати злом на зло, коли відмовляємося включитися у світову гру, умовою участи в якій є постійна гонитва за успіхом, за перемогою, на випередження інших.

Думаю, не тільки мене зворушив епізод, який розповіли недавно англійські журналісти. Вони простежували криваві важкі події, що відбувалися цими днями у кенійській столиці[i]. Виявляється, серед інших, хто опинився в заручниках у торговельному центрі, був один англійський чотирилітній хлопчик, який випадково разом із матір’ю і сестрою зайшов до супермаркета. І ось коли один із терористів підійшов і вистрілив у матір хлопчика, ця дитина не втекла, не сховалася, а – уявіть собі – кинулася на зустріч терористові! І цей чотирилітній хлопчик гнівно кинув йому: «Ти дуже погана людина!». І терорист злякався! Він почав виправдовуватися перед цією дитиною. Він не застрелив їх, навпаки, відпустив їх із сестрою, ще й відпустив дівчинку, дитину застреленої поряд жінки.

Така слабкість, яка поєднується із духовною силою, і є запорукою перемоги: коли ми не соромимося, не ховаємося із тим, що здається у культурі цивілізації успіху ознакою програшу, лузерства – фізичною слабкістю, браком агресії. Сила людини виявляється не в тому, що вона женеться, випереджаючи інших, ображає і зневажає тих, хто відстає. Ні! Справжня сила людини – в тому, що вона здатна зупинитися, підтримати того, хто опинився позаду, поступитися своїм пріоритетом задля слабшого.

Христос приходить до нас не тому, що Він слабкий. Він приходить, бо ми слабкі. Ми виявилися нездатними перемогти свої слабкості, подолати гріх, вчинений нашими праотцями, який висів над всіма нами. І ось Божий Син приходить, щоб за нас розп’ястися, щоб показати джерело перемоги, щоб дати нам ключ до наших майбутніх перемог. Ключ – як культуру поступливости й жертви задля іншого.

Ми маємо в сучасній мові два слова на позначення свята. Одне прийшло з церковнослов’янської і вживається часто на побутовому рівні. Це слово «празник», яке нагадує про одну ознаку свята – відпочинок, відмову від важкої праці. Адже свято передбачає буття празним, тобто нічого не робити. І є інше, вже власне українське слово – слово «свято», яке нагадує нам про освячення цього дня молитвою, читанням Святого Письма, освяченням нашою зустріччю з Богом. І сьогоднішній день – це наша зустріч із розп’ятим Христом, Христом, Який дає нам джерело перемоги. Перемоги, яка виростає із уміння людини приборкати свої амбіції, уміння відмовитися бути першим, уміння гуртувати довкола себе тих, хто потребує твоєї допомоги.

Жертва як ключ до майбутнього, жертва як знак перемоги – ось що дарується нам сьогодні Христом! І ось чому, схиляючись перед хрестом, ми водночас духовно підносимося у передчутті славного Христового воскресіння, яке стане запорукою воскресіння кожного з нас. Амінь.



[i] Теракт у торгівельному центрі Найробі — події, що відбулися 21 вересня 2013, коли невідомі люди у масках напали на Торгівельний центр, що розташований у місті Найробі, Кенія. Вони захопили багато заручників, дозволивши піти лише людям мусульманського віросповідання. Терористи стали перестрілювались із поліцією, яка намагалася звільнити заручників. У ході перестрілки на загинуло 59 осіб (цифра неточна).

(Переглянуто 63 разів, 1 переглядів сьогодні)