Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 27 вересня 2017 року

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні дуже величне, значуще і суворе свято. Це день надзвичайно місткий, він повертає нас до далеких історичних подій, пов’язаних не тільки з долею найбільшої реліквії християнства – дерева Чесного Животворчого Хреста Господнього, – але й з долею всієї Церкви, народів Близького Сходу, з долею Римської імперії, яка пробувала визначити себе як християнська, з її початком і занепадом.

Ми згадуємо сьогодні перше знайдення Хреста Господнього, коли цариця Єлена, прибувши в Святу Землю, вирішила вшанувати реліквії, пов’язані з земним життям Ісуса Христа. Вона вже була християнкою і кинулася на пошуки з усім ентузіязмом неофітки. За її розпорядженням було проведено розкопки на пагорбі, на місці Голгофи, де й було знайдено три хрести.

Це було велике чудо, що вони знайшлися. Бо знаємо, що після захоплення повсталого Єрусалиму римлянами місто було вщент зруйноване, розоране, засипане землею. Місце розп’яття було знайдено тільки завдяки тому, що старі євреї вже після виселення з Єрусалиму з покоління в покоління передавали спомини про те, де що знаходилося раніше в Єрусалимі. Один з таких ветеранів і вказав: ось десь там знаходилася Голгофа. На цьому місці було знайдено згадані три хрести. Який з них був саме тим, на якому розіп’яли Спасителя? Табличок уже не лишилося…

Тоді до тіла померлого, якого саме несли ховати, доторкнулися по черзі кожним із трьох знайдених хрестів. І саме тоді, коли торкнувся тіла хрест, на якому був розіп’ятий Спаситель, – саме тоді мрець ожив!

Так розповідає нам церковна легенда. І вона несе в собі спогад про той оптимістичний час, коли Римська імперія наверталася, коли розшукувалися пам’ятки християнства, коли довкола Христового гробу зосереджувалися суспільні еліти, перейняті тремтливим відчуттям відкриття нової спасительної віри.

Друге знайдення Хреста Господнього пов’язане з часом, коли Римська імперія розпалася. Її західна частина була захоплена варварами, а східна занепадала. Перси напали на Близький Схід, захопили його і вивезли до себе серед найдорожчих трофеїв і хрест Господній.

Тоді переживання катастрофи зуміло на якийсь час мобілізувати мешканців Східної Римської імперії. Вони пішли в контрнаступ, перемогли персів і повернули до Єрусалиму цю дорогоцінну реліквію.

І в першому, і в другому випадку знайдення Хреста Господнього єпископ Єрусалиму тріумфально показував дерево Чесного Хреста на всі чотири сторони світу. Усі, хто був учора на всеношній службі, бачили, як символічно зображується це піднесення у кафедральних соборах Церкви східного обряду, коли єпископ бере хрест і підносить, воздвигає його на всі чотири сторони світу. Отже, ми згадуємо сьогодні про давні історичні події. Але хіба це є сенсом сьогоднішнього свята?

Євангельське читання (Ін. 19:17-30) показує нам те, що стоїть за цими пам’ятними історичними подіями: кульмінаційний момент людської історії, центральну подію спасіння – Христос помирає на хресті, аби через хрест, через Свої страждання відкрити нам шлях до Неба!

Український письменник XVII століття Йоаникій Волкович, пишучи про хресну дорогу і розп’яття Христа, називає хрест: «Ключ Давидов…, которим маєт быти небо отворено» (Йоаникій Волкович. «Розмышлянє о муці Христа, Спасителя нашего») – тобто називає хрест ключем, яким відчинилося Небо.

Саме це розуміння хреста як ключа, яким відкривається Небо для грішної людини, ключа пізнання своїх провин, є сенсом свята Воздвиження Чесного Хреста Господнього.

Бо справді, хрест допомагає нам зрозуміти: Христос розпинається не випадково, Його ведуть на хрест наші провини. Наші гріхи накопичуються й стають таким важким тягарем, що вони змушують Самого Бога, як доброго батька, прийти до нас, жити поміж нас і за нас померти. Звертаючись до нас, Господь радить кожному, хто хоче йти за Христом: «Хай візьме свого хреста та й за Мною йде!» (Мр. 8:34).

Калинівка1-38

Ми сьогодні переживаємо трагічні події, які розгортаються на Поділлі. Тільки вчора, повертаючись додому, ми з Вадимом Приходченком згадували про Калинівку. І ось сьогодні вранці ми чуємо, як там, так само, як і в нас навесні в Балаклії, вибухають снаряди, вивозяться тисячі людей із містечка[1]. І жах війни відкривається знову нам у всій своїй потворності. Бо справа не тільки в тому, що ця диверсія припала на день народження Президента[2]. Як на мене – це вторинне.

Але, може, ті, хто бували на Поділлі, або читали про історичне минуле, згадують, що саме значило в міжвоєнному часі це містечко – Калинівка. Колись я викладав фольклор в університеті і знайшов випадково фольклорний збірник 1920-х років. І там, в ньому, в совєтські часи були зібрані і видані десятки пісень про калинівське чудо!

Що сталося тоді? Якийсь, розпропаґований атеїстичними ідеями солдат, повернувшися з фронту, побачив у полі хрест і, тріюмфуючи від того, що він тепер уже зрікся віри в Бога і не звертає уваги на релігійні забобони, взяв свою гвинтівку і вистрелив у хрест. З хреста потекла кров… Солдат налякався. Він все-таки був вихований як християнин. Він покаявся, навернувся.

хрести maxresdefault

Розповідали про це чудо по всій Україні. Люди звідусюди вирушали в Калинівку, несучи хрести. І на місці, де сталося чудо, ставили нові й нові хрести на знак вірности християнській традиції і протесту проти безбожницького режиму, який встановлювався. Після того Калинівка стала нагадуванням: Бог страждає за нас, любить нас і кличе всіх нас до покаяння.

Сьогоднішні події, що відбуваються там, у Калинівці, саме в день Воздвиження Чесного Хреста, показують нам причини тієї жорстокої війни, яка розгорнулася сьогодні, війни народу, що бореться за свободу проти тих, хто несе рабство, прикриваючи це красивими гаслами про захист російськомовного населення, про захист православної віри і так далі. Бо ніхто краще за диявола не ховається за красивими гаслами. Завжди будь-які диявольські справи прикриваються риторикою, яка має ввести в оману людей. Зараз набагато більше засобів для того, щоб формувати собі це прикриття: є телебачення, Інтернет. Зрештою, не зникли ще й газети, радіо. Гібридна війна розгортається, щоб затьмарити свідомість людей, щоб підкорити їх ворожій, за своєю суттю антихристиянській, ідеології.

Але навіть цей вибух у місті, яке стало пам’яткою віри для поколінь українців, що протистояли большевицькій експансії, – саме він є для нас знаком Божої присутности в історії. Бо жертв таки вдалося уникнути.

Бог завжди з нами. Син Божий несе хрест поперед нас і нагадує, що ми можемо піти за Ним, коли не будемо соромитися своїх помилок. А брати на себе свій хрест – значить не просто тягти на собі тягарі. Ні. Це значить виявити свої помилки, визнати їх, покаятися в гріхах і почати з ними боротися. Звільнятися від гріха, бути сміливими, долати наслідки рабського поневолення, яке існувало в нашій країні за совєцьких часів, – це і є шлях до справжньої свободи. Звільняти свою країну від решток комуністичного режиму, хай це будуть зміни назв вулиць, сіл і  містечок – це також означає взяти свій хрест і йти за Христом.

Колись у Калинівку несли важкі хрести, щоб поставити їх і нагадати: Христос переможе! Це нагадування сьогодні відновлюється для нас, відновлюється серед кривавої калинівської ночі, освітленої вибухами. Це нагадування заохочує нас використати хрест як знаряддя звільнення себе з-під влади гріха. Воно кличе сміливо здіймати над собою хрест як знак визволення і бути вірними Христові в Його відкупительних стражданнях, щоб разом із Ним тріюмфувати в Його воскресінні, ключем до якого і дається нам Чесний і Животворчий Хрест Господній. Амінь.

[1] 26 вересня 2017 р. близько 22 години біля Калинівки, що на Вінниччині, на військовому складі Міністерства оборони почали потужно вибухати боєприпаси.

[2] Петро Порошенко народився 26 вересня 1965 року в Болграді Одеської области.

(Переглянуто 90 разів, 1 переглядів сьогодні)