Воздвиження Чесного Хреста

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 27 вересня 2012 р. в Свято-Дмитрівському храмі м. Харкова

Дорогі брати і сестри!

Цей день Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього позначений у Типіконі особливим обрядом: у кафедральних соборах на утрені цього свята відбувається чин воздвиження хреста. Спочатку єпископ нахиляється низько, тримаючи в руках перед собою хрест, а потім високо над головою підносить його на всі чотири сторони світу. Цей особливий обряд нагадує нам про події, які лягли в основу сьогоднішнього свята: і про знайдення хреста Господнього під час розкопок у Єрусалимі, проведених з ініціятиви цариці Єлени; і про повернення хреста із перського полону, коли, щоб підкреслити тріумф перемоги, єрусалимський архиєрей підносив хрест, показуючи його усім людям.

Але навіть у самому обряді, про який я згадую, міститься ще один дуже прозорий натяк: тут символічно показується не тільки тріумф хреста, що підноситься на всі сторони світу, але і падіння, втрати, катастрофи, які передували цьому тріумфові. Бо коли єпископ нахиляється із хрестом, ми можемо пригадати про століття забуття, які пролягали поміж Христовим розп’яттям і знайденням хреста: сам Єрусалим був стертий з лиця землі, знищено було Єрусалимський храм, перейменовано навіть саме місто. І тільки завдяки поширенню християнства в інших реґіонах Середземномор’я воно повернулося зрештою до відновлюваного Єрусалиму. І знаком повернення колишньої слави став цей хрест, що підносився над містом.

Але, попри повернення хреста із перського полону, в цю мить, напевно, мешканці Єрусалиму, які споглядали піднесений над містом хрест, не могли не згадувати десятиліття перського поневолення. А може, хтось із них уже передчував небезпеки, які поволі насувалися зі Сходу і були пов’язані з перспективою ісламського завоювання Святої Землі й майбутніми століттями нового поневолення християн.

Саме це свято, пов’язуючись у своїй історії з митями тріумфу, нагадує нам про важкий досвід гріха, який і привів Спасителя на хрест. Бо Спаситель воскресає після того, як помре. Він приходить до нас, щоб спокутувати наші з вами провини. І сьогодні не випадково ми знову слухаємо найважчу в Євангелії розповідь про останні миті земного життя Спасителя (Ін. 19:6-11,13-20,25-27,30-35). Слухаємо і приміряємо себе до тих, хто стоїть біля Нього (Ін. 19:25-27). Нам би так хотілося бачити себе в особі Йоана Богослова – юного учня Христового, який залишався біля Вчителя і тоді, коли Христос був заарештований і відведений у палац первосвященика, і тоді, коли Він був тортурований на подвір’ї Понтія Пилата, і біля хреста розп’яття разом із Пресвятою Богородицею.

Мріється нам і про те, щоб ми були разом із Пречистою Дівою. Хочеться нам дару чистоти в нашому житті, хочеться чуда. Навіть коли це чудо приходить раптово і незаслужено. Про це свідчать натовпи, які стояли цими днями (2012 р.) в Харкові біля плащаниці Пресвятої Богородиці. Підозрюю, що більшість людей у цих натовпах не дуже добре знала, до якої саме святині вони хотіли прикластися, але кожен із них жадав чуда, не думаючи про те, чи він це чудо заслужив.

Ми заслужили прихід Спасителя. Але заслужили своїми провинами! Він приходить до нас не через нашу праведність, а через безмежну Божу любов до творіння. Переконавшись, що ми самі неспроможні визволитися від тягарів гріха, Бог посилає нам Свого Єдинородного Сина, аби Він вказав нам шлях до свободи, до визволення від гріха. Цей шлях є Його даром для нас.

Даром для всіх нас є Його останні миті страждань. І коли ми шукаємо своє місце, то маємо замислитися, чи не біля Понтія Пилата стояли ми в цей час? Бо ж Пилат був людиною за натурою своєю доброю і хотів чимось допомогти цьому невідомому йому юдеєві (Ін. 19:4-16). Але він так боявся громадської думки! Він не хотів зайвих клопотів собі, остерігався доносів до Риму. Пілат би зробив добру справу, якби це йому нічого не важило. Але він був не готовий іти на боротьбу. Він був не готовий переживати небезпеки через незнану йому іншу людину, хай він і підозрював, що це – особлива Людина. Може, він не вірив, що це – юдейський цар, але відчував: “Тут – хтось особливий. Йому б варто було допомогти. Але чи не станеться мені чогось за це?” І Понтій Пилат залишив Спасителя без допомоги…

Ще один урок дають нам рядки прочитаного сьогодні святого Євангелія. Ми часто не віддаємо собі звіту про те, як швидко відбувалося Господнє розп’яття. Нам здається, що дорога від Понтія Пилата – від Літостратону – до Голгофи займала довгі-довгі кілометри, і треба було йти туди годинами. А це відбулося дуже швидко, майже миттєво. Переживаючи, що наблизилася Пасха і вже в ті дні нічого не можна буде зробити – а раптом Христос відкриє Себе юдеям? – первосвященики квапилися. Вони квапилися позбутися Ісуса, доки всі довкола не схаменулися, не замислилися. Вони навіть заарештовують Спасителя серед ночі, засуджують Його на світанку – вже там, на Сіонській горі, біля Понтія Пилата. За короткий час – бо там всього кілька сот метрів до Голгофи – В’язня із хрестом на плечах проводять до місця розп’яття. І за якихось три години Він помирає…

Темні сили, земні обставини, наша власна слабкість теж часто хочуть поставити і нас перед ситуаціями цейтноту, коли нам негайно треба визначатися, раптово робити відповідальний вибір. Нас хтось підганяє, ми не можемо схаменуться, замислитися, а найголовніше – помолитися, щоб звільнитися від цих тягарів поспіху. Дуже часто саме поспіх нашого вибору є нашим підступним ворогом. І ми опиняємося в тому становищі, в якому опинилися тисячі юдеїв, що зібралися на свято Пасхи. Кілька днів тому вони зустрічали Христа як тріумфатора. І раптом несподіваний плин подій встиг їх переконати, що Він зовсім не Той, за Кого вони Його вважали! І вже вони волають: “Розіпни Його!”(Ін. 19:15).

Не можна дозволяти захопити себе зненацька! Христос не раз напучує нас, говорячи у притчах про те, що ніхто не знає часу і хвилини, коли знову прийде Суддя, про те, що світильники свої, як ті розумні діви, маємо тримати запаленими, бо не знаємо, в яку хвилину повернеться Жених (Мт. 24:36, 25:1-13). “Тож пильнуйте і кожного часу моліться” (Лк. 21:36), – радить нам Ісус, щоб ми не забули у хвилини поспіху, кризи, якихось несподіваних відкриттів зупинитися, відчути присутність Христа і порадитися з Ним. Тоді наше рішення може бути зовсім іншим, ніж те, яке нам пропонували підступні сили, нав’язуючи поспіх і ажіотаж навколо поспіху.

День Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього нагадує нам про наші власні провини, про наші гріхи, за які Христос розпинався, гріхи, які спричинили катастрофу Єрусалиму, втрату храму, а потім і Хреста Господнього. Але саме посеред відчуття переживання наших провин ми і чуємо обнадійливий голос Того, Хто йде до нас. Іде, обіцяючи нам спасіння попри всі наші слабкості! Воздвиження Чесного Хреста сповіщає нам про шанс у майбутньому піднестися з трясовини гріха. Але піднестися разом із Христом, через Христа, через наше перебування разом із Ним у ті хвилини, коли і Йому найважче, і найважче нам.

Пам’ять про Бога – це дар, який Він залишає нам як частинку Його образу і подоби. Відкриття Божого Сина в Ісусі Христі – це є той ключ до спасіння, який пропонує нам Бог в образі цього піднесеного над цілим світом Чесного і Животворчого Хреста. Амінь.

(Переглянуто 162 разів, 1 переглядів сьогодні)