Ascension-2010 Вознесіння

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 29 травня 2014 року

Дорогі брати і сестри!

Сьогоднішнє свято – День Вознесіння Господнього – обдаровує нас тонким, тремтливим, неповторним відчуттям присутности Неба. Це свято ніби повертає нас до витоків, до перших слів книги Буття: “На початку Бог створив Небо та землю.” (Буття 1:1). Небо… Світ духовний… Це світ, реальність якого і відкривається Христом перед Своїми учнями та всією Церквою, яка виросте із громади Його учнів. Як довго людство ховалося від реальної присутности Неба! Скільки людська фантазія вибудувала фантастичних просторів, у яких вміщувалося цю незбагненну для людини реальність! В Греції вміщували її на горі Олімп, наші предки говорили про Ирій – загадкову країну, куди летять на зиму птахи. За тридев’ять царств, за тридев’ять земель вміщували казки цю іншу країну, загадка якої завжди і манила, і часом лякала людину.

Господь, завершуючи Свою місію на землі, торує кожному із нас шлях на Небо. Він не лише воскресає Сам. Він демонструє, якою ж близькою і – що найголовніше! – здоланною для людини є ця відстань! І уявляти собі Небо, як якусь зовсім відрубну від нас країну, – означає вводити себе в оману.

Небо приходить до нас самé в Особі Спасителя світу. Небо здійснює свою присутність на землі в образі святої Христової Церкви. Небо кличе нас до вічного життя, руйнуючи ілюзії про те, що ми назавжди замкнені в цих матеріяльних тенетах і, помираючи, тут назавжди залишимося. Ні! Господь показує нам: ми можемо прийти до іншого, вічного життя, яке стане продовженням життя земного. І це останнє теж нагадує нам Христос.

Було б великою оманою зректися будь-яких зусиль у цьому світі і думати тільки про майбутнє життя, залишивши всі свої справи напризволяще. Ні. Христос вчить нас: дорога на Небо починається вже зараз. Вже тепер ми визначаємо: чи зможемо ми після смерти продовжити своє життя у вічності? Початок цієї дороги знаменують насамперед наша присутність у Церкві, наші стосунки із Богом, а отже, наше усвідомлення реальности Неба і нашої причетности до нього. Жити, як заповідав Христос, кожним своїм днем складати звіт вірности християнським обітам, які від імені кожного з нас приносили колись наші хрещені батьки. Щоразу, коли ми сповідаємося, ми собі їх пригадуємо: жити по-християнському, не грішити, стримуватися від осуду, від кривдження інших, від насильства, жити по правді – ось із чого починається наш шлях до Неба.

Христос кличе нас не боятися цього шляху, вірити не стільки в свої сили – вони можуть бути слабкими, – скільки у всемогутність Бога. Адже Бог здатен примножити наші сили і, супроводжуючи нас, допомогти подолати цю найважливішу дорогу в нашому житті.

Звичайно, ми ніяк не можемо пов’язувати цієї присутности Неба із простором над нами. Але, віддаючи данину людським віруванням і уявленням Своїх учнів, Христос показує їм Своє вознесіння на Небо як піднесення догори (Лк. 24:51). Тим самим Він не стільки вказує нам на те, що Небо є над нами. Ні, звичайно, це омана. Небо в духовному сенсі – це зовсім інший вимір, який не можна прив’язати до тих чи інших вимірів матеріяльного світу. Але Господь показує нам, як в етичній, моральній шкалі ми повинні підноситися своїм життям угору, вище, ближче до євангельського ідеалу, щоб зуміти слідом за Христом пройти до кінця земний шлях, за яким починається нескінченність. Амінь.

(Переглянуто 32 разів, 1 переглядів сьогодні)