Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 29 травня 2014 року

Дорогі брати і сестри!

Сьогоднішнє свято – День Вознесіння Господнього – обдаровує нас тонким, тремтливим, неповторним відчуттям присутности Неба. Це свято ніби повертає нас до витоків, до перших слів книги Буття: “На початку Бог створив Небо та землю.” (Буття 1:1). Небо… Світ духовний… Це світ, реальність якого і відкривається Христом перед Своїми учнями та всією Церквою, яка виросте із громади Його учнів. Як довго людство ховалося від реальної присутности Неба! Скільки людська фантазія вибудувала фантастичних просторів, у яких вміщувалося цю незбагненну для людини реальність! В Греції вміщували її на горі Олімп, наші предки говорили про Ирій – загадкову країну, куди летять на зиму птахи. За тридев’ять царств, за тридев’ять земель вміщували казки цю іншу країну, загадка якої завжди і манила, і часом лякала людину.

Господь, завершуючи Свою місію на землі, торує кожному із нас шлях на Небо. Він не лише воскресає Сам. Він демонструє, якою ж близькою і – що найголовніше! – здоланною для людини є ця відстань! І уявляти собі Небо, як якусь зовсім відрубну від нас країну, – означає вводити себе в оману.

Небо приходить до нас самé в Особі Спасителя світу. Небо здійснює свою присутність на землі в образі святої Христової Церкви. Небо кличе нас до вічного життя, руйнуючи ілюзії про те, що ми назавжди замкнені в цих матеріяльних тенетах і, помираючи, тут назавжди залишимося. Ні! Господь показує нам: ми можемо прийти до іншого, вічного життя, яке стане продовженням життя земного. І це останнє теж нагадує нам Христос.

Було б великою оманою зректися будь-яких зусиль у цьому світі і думати тільки про майбутнє життя, залишивши всі свої справи напризволяще. Ні. Христос вчить нас: дорога на Небо починається вже зараз. Вже тепер ми визначаємо: чи зможемо ми після смерти продовжити своє життя у вічності? Початок цієї дороги знаменують насамперед наша присутність у Церкві, наші стосунки із Богом, а отже, наше усвідомлення реальности Неба і нашої причетности до нього. Жити, як заповідав Христос, кожним своїм днем складати звіт вірности християнським обітам, які від імені кожного з нас приносили колись наші хрещені батьки. Щоразу, коли ми сповідаємося, ми собі їх пригадуємо: жити по-християнському, не грішити, стримуватися від осуду, від кривдження інших, від насильства, жити по правді – ось із чого починається наш шлях до Неба.

Христос кличе нас не боятися цього шляху, вірити не стільки в свої сили – вони можуть бути слабкими, – скільки у всемогутність Бога. Адже Бог здатен примножити наші сили і, супроводжуючи нас, допомогти подолати цю найважливішу дорогу в нашому житті.

Звичайно, ми ніяк не можемо пов’язувати цієї присутности Неба із простором над нами. Але, віддаючи данину людським віруванням і уявленням Своїх учнів, Христос показує їм Своє вознесіння на Небо як піднесення догори (Лк. 24:51). Тим самим Він не стільки вказує нам на те, що Небо є над нами. Ні, звичайно, це омана. Небо в духовному сенсі – це зовсім інший вимір, який не можна прив’язати до тих чи інших вимірів матеріяльного світу. Але Господь показує нам, як в етичній, моральній шкалі ми повинні підноситися своїм життям угору, вище, ближче до євангельського ідеалу, щоб зуміти слідом за Христом пройти до кінця земний шлях, за яким починається нескінченність. Амінь.

(Переглянуто 1 разів, 1 переглядів сьогодні)