vvedennia

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 4 грудня 2012 р. в Свято-Дмитрівському храмі м. Харкова

Дорогі брати і сестри!

Євангелист Іван, завершуючи свою розповідь, каже: “Багато є й іншого, що Ісус учинив. Але думаю, що коли б написати про все те зокрема, про кожне, то й сам світ не вмістив би написаних книг!”(Ін. 21:25). І ось сьогоднішнє свято – одне із свідчень цього.

Справді, про нього ми не знайдемо ані слова у Євангелії. І тим не менше, воно відкриває нам одну дуже важливу грань життя Пресвятої Богородиці. Воно допомагає нам відчути в Богородиці не просто доповнення до Євангелія, а «п’яте Євангеліє», яке з’явилося задовго до того, як написали свої книги Матей, Марко, Лука та Йоан. Бо написане воно було Самим Богом. Слово вселилося у лоно Пресвятої Богородиці, Слово стало тілом. І Пречиста Діва стала наймісткішою з книг, бо вмістила в собі не просто записані літери, а Саме Слово, яким створено все – Самого Сина Божого Ісуса Христа.

І ось це свято в черговий раз змушує нас замислитися над стосунками двох джерел Божого Одкровення: Святого Письма і Святого Передання. Сучасна цивілізація, схильна до раціонального мислення, часом провокує людину до спрощеного розуміння стосунків із Богом, до ототожнення віри і знання. Серед наших з вами знайомих чимало знайдеться таких, які не прийшли до церкви, скептично сказавши: «А навіщо це? Коли треба, я почитаю Євангеліє вдома, помолюся Богові на самоті. Я ж бо намагаюся жити по-християнському, не чиню зла. Що ще треба? Для чого мені храм?”.

Можна теоретично вірити в Бога, можна належати до Церкви в силу свого хрещення, можна намагатися дотримуватися християнської етики – і водночас не бути християнином! Бо не прийняти тієї великої реальности, яку Бог дає нам як двері у майбутнє, двері у Небесне Царство, двері до Самого Бога – це означає знехтувати спасительною допомогою Христа…

Не випадково сьогоднішній день називається «початком нашого спасіння» (тропар свята, голос 4). Трирічна дівчинка, яка могла б виховуватися вдома, якій могли б знайти домашніх вчителів, йде геть від батьків, щоб не бачити вже їх. Ми не знаємо, чи зустріне вона потім, коли вже вийде з храму п’ятнадцятилітньою дівчиною, своїх стареньких батьків, які сьогодні ведуть її до храму. Але вона по-дитячому сміливо простує через круті сходинки, щоб бути там, де є Бог.

Ясна річ, було б наївно уявляти, що Бог є тільки в храмі. Бог є всюди, Він всюдиприсутній. Але саме храм створює для нас такий сакральний простір, в якому ми можемо постійно переживати Його присутність, безперешкодно здійснювати наше спілкування із Богом.

Храм дається нам не для того, щоб ми тут навчалися, не для того, щоб ми повторювали за іншими слова молитви. І це теж потрібно. Але передусім храм дає нам можливість абстрагуватися від того, що є ззовні, в світі, і особливо тремтливо пережити Божу присутність. Пережити прообраз майбутнього Небесного Царства, до якого ми прагнемо, і в якому ми маємо бути разом із Ним.

Богородиця сьогоднішнім святом показує нам перспективу входження до храму кожного з нас. Вона відкриває нам дорогу до спасіння своїми маленькими дитячими ніжками. І нагадує нам водночас про сенс Церкви – місце нашого духовного єднання із Творцем. Не теоретичного, не раціонального, не лише етичного – вона застерігає нас від зведення віри до однієї з різновидів етики, філософії, ідеології. Вона відкриває перед нами таємницю віри. І саме тому Богородиця відкривається перед нами сьогодні як п’яте Євангеліє – те благовіствування, яке ніколи не згасає, яке продовжує промовляти до нас через її реліквії, через чудотворні ікони, через молитву, на яку Вона, слухаючи нас, готова відповісти кожному з нас як Матір Церкви, а отже і всіх нас, нашої церковної спільноти. Амінь.

(Переглянуто 149 разів, 1 переглядів сьогодні)