Ukrayina-slavetna-Kreshhenie-Ukrainyi-Rusi

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 14 серпня 2014 року

Дорогі брати і сестри!

Спершу важко повірити, що сьогоднішній день не є великим святом[1]. Відповідно до церковного уставу – типікону – жодну із подій, яку відзначаємо сьогодні, не відносять і до категорії середніх свят[2]. Але збіг різних згадуваних нині подій робить 1 серпня особливим у церковному календарі.

Насамперед, споглядання Чесного Хреста, перед яким ми ще будемо вклонятися наприкінці служби, нагадує нам про подію, яка сталася під час протистояння християнської імперії, власне, Римської імперії, яку ми називаємо Візантією, напасникам зі Сходу. Коли ситуація вже здавалася безнадійною, імператор наказав винести перед військом часточку Чесного і Животворчого Хреста Господнього. Саме через молитву перед хрестом, через його присутність у грецькому християнському війську було здобуто перемогу.

Інший день повертає нас набагато далі – у ІІ століття перед Різдвом Христовим. Це день вшанування мучеників Маккавеїв – семи юдейських братів, які жили саме тоді, коли сирійський цар Антиох Епіфан вирішив зміцнити свою владу над Юдеєю. І, не обмежуючись тим, що Юдея з часів Олександра Македонського була включена до складу тогочасної елліністичної імперії, де панувала єдина грецька мова, він ще й спробував змусити юдеїв зректися своїх вірувань, своїх звичаїв, асимілюватися, тобто злитися із греками. З намови греків було заарештовано старця Єлеазара, старозавітного вчителя. Його намагалися переконати зректися своїх переконань, аби він став взірцем колабораціонізму – пристосовництва – для всіх інших. Панівна верства мріяла, щоб за його прикладом інші юдеї відійшли від власної традиції. Але Єлеазар мужньо відмовився і загинув. Разом із ним загинули семеро юних братів, які також виявилися вірними своїй традиції і не схотіли навіть імітувати примирення з чужими звичаями. Їхня мати Соломія, замість того, щоб дбати про збереження життя дітей, турбувалася насамперед про їхню честь, про їхню релігійну совість і намовляла їх ні в якому разі не коритися, бути твердими у вірі, гинути, але лишатися самими собою. Хоча це були старозавітні праведники, християнська Церква вшановує їх сьогодні як взірець вірности Старому Завітові, а отже, єдиному правдивому Богові.

І разом із цими двома подіями, на сьогоднішній день припадає освячення зілля, зовні ніяк не пов’язане з жодним із відзначуваних свят. Цей обряд нагадує нам про радість присутности у створеному Богом світі. Попри всі лиха, небезпеки, вбивства, проти погрози іноземних аґресій Бог завжди є з нами! І світ завжди лишається прекрасним місцем, переданим Богом у людське володіння. Це освячене зілля виявляє водночас і нашу подяку Богові, і наш захват величчю Його творіння. Ми ніби повертаємося у світанок творіння, у шість днів, описаних на початку Книги Буття (Буття 1:1-31). А це відновлює свіжість нашого духовного зору, бачення перспективи, що її Бог відкриває перед людьми, – перспективи вічности, затьмареної згодом гріхом праотців.

Остання ж подія, вшановувана в київській церковній традиції, допомагає нам пов’язати всі ці свята воєдино. Адже Церква київської традиції відзначає саме сьогодні, 14 серпня – 1 серпня за старим календарем, День хрещення України – Руси. В Росії цей день віднесли на день пам’яти князя Володимира Великого – 15 липня за старим календарем. На жаль, українська влада також перейняла цю чужу традицію. Натомість українські церкви пов’язували акт хрещення України – Руси саме із сьогоднішнім днем – першим серпня, першим днем Успенського посту.

Говорять про те, що, можливо, тут виявляється наслідування грецьких звичаїв. Бо у греків, особливо на Афоні, є така місцева традиція – освячувати воду в перший день місяця. Але ніколи, крім сьогоднішнього дня, у нас немає освячення води поза Богоявленням (6 січня). Буває, освячується вода на молебнях на честь святих. Але це приватні богослужіння. Загальноцерковне ж Велике (Йорданське) освячення води є тільки шостого січня. І ось сьогодні встановлено друге, так зване мале освячення води, що повертає нас до купелі хрещення, біля якої стояли наші предки. І важко розрізнити, коли саме – чи за князя Володимира, чи, може, за його попередника Аскольда, який не тільки сам прийняв хрещення, але й закликав до цього свою дружину. А, може, навіть і за апостола Андрія Первозваного, котрий, як стверджує передання, першим проповідував християнство на українських землях і хрестив когось із наших предків.

Ми згадуємо сьогодні з вдячністю хрещення нашого народу як акт звільнення від первісного гріха, як той етап, який необхідно було пройти, щоб почати шлях до нового життя, до нового вічного Небесного Царства, до якого кличе нас Христос. Цим днем ми відкриваємо Успенській піст – два тижні особливої напруженої молитви до Пресвятої Богородиці. Не дивно, що наші предки, приймаючи хрещення, відразу ж перейняли від греків і особливу пошану до Пречистої Діви як Матері Церкви, як Небесної Опікунки нашого народу. Встановлено було навіть свято, якого не мали греки – день Покрови Пресвятої Богородиці. І один із перших українських храмів – кафедральний собор, який мав стати головним у Київській митрополії, був присвячений спершу Софії, Премудрости Божій, потім же храмове свято там відзначалося на день Різдва Пресвятої Богородиці, а над вівтарем осявала храм мозаїка Нерушима стіна – зображення Пречистої Діви.

І ось, ніби багатобарвна мозаїка, сьогоднішній день, складаючись із споминів про різні події, водночас яскраво освітлює наше минуле як минуле християнське, як шлях, що завжди знаменувався перемогами. Бо і попередники християн, старозавітні юдеї, і візантійські греки, і наші предки перемагали супротивників тоді, коли гуртувалися довкола Чесного Хреста. Не довкола амбітних політиків чи певних політичних ідей, а саме на ґрунті християнських цінностей, пам’ятаючи про місію християнської спільноти: робити світ добрим, чистим, надійним, захищеним.

Ця місія відкривається і перед нами. Суворі випробування, які сьогодні проходить наш народ[3], в чомусь нагадують нам епоху Маккавеїв. Бо ж тоді, так само як і сьогодні Росія, імперія зла намагалася підкорити маленький народ, змусити його злитися із цією імперією, прийняти її космополітичні цінності. Тоді це було елліністичне царство Селевкидів, тепер – русский мир, світ ефемерний, який насправді є не світом панування російської культури, її традицій, а посткомуністичним світом, в якому зберігаються традиції Советського Союзу.

Шлях, який намагаються нам нав’язати – це шлях повернення в тоталітарне минуле. І саме тому сповідницький подвиг наших захисників, воїнів, які за прикладом Маккавеїв протистоять агресивним носіям імперської ідеї, і є джерелом нашої надії. Проходячи цей піст з молитвою до Пресвятої Богородиці, ми єднаємося з усіма тими, хто стоїть на захисті християнських цінностей, на захисті нашої держави, з усіма тими, хто, помираючи, не здається і не схиляється перед чужими ідолами.

Хай же і сьогоднішня освячена вода, в якій розчинено краплинки води, привезеної із Зарваниці, допоможе нам відчути могутню християнську традицію нашої землі. Колись імператор Константин лишаючись ще язичником, мав видіння, у якому Господь сказав йому, вказуючи на хрест: «Цим переможеш». Коли імператор виконав цей наказ і виніс перед своїм військом зображення Чесного Хреста, він переміг ворожі сили Максентія. Це чудо підготувало його до прийняття хрещення. І ми, вклоняючись сьогодні перед Чесним Хрестом, пам’ятаймо: саме цим ми переможемо. Переможемо спокуси як особистості. Переможемо загарбників як давній християнський народ, спадкоємець Володимирового, Аскольдового, Андрієвого хрещення. Амінь.

[1] Найважливіші свята православної церкви. До великих свят належать (в дужках вказується новий стиль): Великдень, дванадесяті свята, Обрізання Господнє 1 (14) січня; Різдво Іоана Предтечі 24 червня (7 липня), день пам’яти св. первоверховних апостолів Петра і Павла 29 червня (12 липня), Усікновення глави Іоана Предтечі 29 серпня (11 вересня), Покрова Пресвятої Богородиці 1 (14) жовтня.

[2] Середні церковні свята бувають двох видів. Першого виду середні свята позначає в Типіконі червоний хрест у півколі: св. Іоана Богослова 26 вересня (9 жовтня) і 8 (21) травня; св. Іоана Золотоустого 13 (26) листопада; св. Миколая Мир-Лікійських 6 (19) грудня; св. трьох святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого 30 січня (12 лютого); св. великомученика Юрія Переможця 23 квітня (6 травня). Другого виду середні свята позначає в Типіконі червоний хрест без півкола: Покладення ризи Господньої 23 (10) липня; Архистратига Михаїла 21 (8) листопада; знайдення глави Іоана Предтечі 9 березня (24 лютого) і 7 червня (25 травня); св. пророка Іллі 3 серпня (20 липня); св. апостолів з лику 12 і євангелістів; св. рівноапостольних Костянтина і Єлени 3 червня (21 травня); св. Володимира 28 (15) липня; св. Василія Великого 14 (1) січня; Григорія Богослова 7 лютого (25 січня) і св. Золотоустого 9 лютого (27 січня); Димитрія, митрополита Ростовського 4 жовтня (21 вересня); св. великомученика Димитрія Солунського 8 листопада (26 жовтня), Антонія Великого 30 (17) січня, Антонія Печерського 23 (10) липня; Феодосія Печерського 16 (3) травня. Помісні Церкви можуть розширювати цей перелік.

 

[3] 14 серпня 2014 р. тривали запеклі бої на Донбасі.

(Переглянуто 122 разів, 1 переглядів сьогодні)