Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 31 березня 2019 року

Дорогі брати і сестри! 

Ми вступаємо в центральний тиждень Великого посту — тиждень, присвячений поклонінню Чесному й Животворчому Хресту Господньому. Хрест Господній символічно підноситься над Великим постом так, як хрест підноситься над кожним християнським храмом. Пригадаймо, що хрест цей символізує щоглу, яка допомагає рухатися кораблеві спасіння. Тому кораблеві спасіння, символом якого і є кожен храм. І не тільки символом. Храм, церква дається нам як ковчег, який допомагає нам пройти крізь життєве море.

Але як ми можемо його пройти? Як ми можемо подолати всі випробування цього світу, аби не згрішити, аби стати чесними на суд перед Богом?

На перший погляд, здається, що для цього треба просто відкинути всі свої зв’язки з зовнішнім світом, навчитися бути черствим, не помічати нічого довкола себе. Це інстинктивне людське бажання. Пригадаймо, Сам Христос, Якому Його людська природа давалася взнаки (хоч і долалася Божою природою), в останні миті Свого перебування з учнями молиться до Бога, просячи: “Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене…”, однак потім у тій самій молитві Христос, перемагаючи Свою людську слабкість і даючи нам у цьому взірець, промовляє: “Та проте, не як Я хочу, а як Ти…” (Мт. 26:39). І саме це є уроком Великого посту: вміти приймати мужньо і спокійно всі випробування, які нам даються. Не тікати від випробувань, не ховатися від життя, йти йому назустріч і гідно відповідати на ті виклики, які до нас приходять.

Думаю, що якби спитати: “Ану, хто з вас жодного разу, принаймні протягом цього тижня, не нарікав на своє життя, не скаржився ні на що, не ображався?”, то мало хто відповів би на це питання позитивно. Кожному з нас траплялося переживати і розчарування, і образи, і несправедливі кривди, і багато-багато чого ще неприємного в житті. І нам так хочеться, щоб цього всього не було!

Ось тут нам і дається цей тиждень ніби ключ до нашого внутрішнього життя. Гідний вихід із усіх неприємностей один: не тікати, не ховатися від випробувань, а взяти свій хрест і йти слідом за Христом.

Піст, власне, є для нас підказкою в життєвих уроках, яка допомагає відчути, що кожне випробування, яке кладеться на нас, кожна несправедлива образа, яку ми переживаємо, є частинкою нашого особистого життєвого хреста. А всі ці наші хрести складаються у хрест, який ми несемо на своїх раменах слідом за Христом. Як би нам не хотілося позбутися цього хреста, наше духовне життя загалом і, зокрема, цей Великий піст допомагають нам відчути себе супутниками Христа. Але за однієї умови: якщо ми гідно витримаємо випробування, якщо ми не тікаємо з нашої життєвої дороги.

Багато чого в ній нас не влаштовує, багато чого хочеться уникнути, обійти. Як розпізнати те, що ми маємо обминути, а що повинні долати? І тут знову за підказку нам стає присутність Самого Христа, оприявнювана в наших ближніх — в тих людях, які є біля нас, які потребують нашої уваги, нашої допомоги, нашого захисту.

Ми пережили з вами страшний відтинок часу1. Він був страшний навіть не тим, що пропонував нам ілюзії подолання ризику в особах кандидатів на президента, одного з яких нам пропонувалося обрати як рятівника, що візьме на себе всі наші проблеми і розв’яже їх. Ні, це не найстрашніше. Найстрашніше те, що нас із вами намагаються розсварити, пропонуючи кожному обрати свого кандидата і так, як футбольні болільники, змагатися, сваритися між собою, доводити, що один із них кращий за інших. При цьому виявляється, що ми тікаємо від власної відповідальности, думаючи, що можемо розв’язати якимось механічним чином проблеми суспільного виміру. Проблеми, корені яких врешті решт виводяться з морально-етичних проблем, з проблем духовного життя, які комусь хотілося б відсторонити на далеку периферію нашого існування.

Коли подивитися довкола, поглянути на ті новини, які йдуть із різних країн світу, ми побачимо в них щось дуже суголосне. Може, з тих усіх новин найбільше за останні дні мене зворушили демонстрації, з якими діти-старшокласники виходять у десятках європейських міст щоп’ятниці на протестні акції, вимагаючи від нас, дорослих: “Припиніть руйнувати світ! Зверніть увагу на екологічні проблеми! Не обрізайте безжально дерева! Не занечищуйте все сміттям! Пам’ятайте про завтрашній день!”2 Це – один із тих етичних вимірів, які ми не помічаємо або від яких ховаємося. І те, що нас ріднить і зі Словаччиною3, і з африканськими, і з південноазіятськими країнами — це те, що проблема корупції стає чільною, і ми говоримо про неї набагато більше, ніж про проблеми війни і миру. Бо це те, що виростає, власне, з особистого, із стосунків людини з Богом.

Отже, Хрестопоклонний тиждень, у який ми вступаємо, допомагає нам відчути свою особисту відповідальність. І не тільки відповідальність, але й велику місію християнина. Коли інші озираються, ховаються, замикаються у власних міражах, у своїх ілюзіях про легкі розв’язання суспільних проблем, ми повинні відповідально взяти свій хрест і йти за Христом! Йти, даючи довколишньому світові взірець чесного, сумлінного і послідовного виконання своїх обов’язків перед Богом і перед ближнім. Амінь.

1 31 березня 2019 р. відбувався перший тур президентських виборів, переможцями з якого вийшли Володимир Зеленський і Петро Порошенко.

2 Йдеться про рух «Fridays For Future», започаткований шведською екоактивісткою Ґретою Тунберґ.

3 Після вбивства словацького журналіста Яна Куціяка в лютому 2018 р. країною прокотилася хвиля багатотисячних мітинґів з вимогою відставки високопосадовців, корупційні дії яких викривав убитий журналіст. Внаслідок цього на президентських виборах 30 березня 2019 р. перемогла громадська активістка Зузана Чапутова.

(Переглянуто 148 разів, 1 переглядів сьогодні)