newspic_orig Всіх святих

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 15 червня 2014 року

Дорогі брати і сестри!

В ці сумні дні, коли ми, спонукувані трагічними загибелями наших воїнів на Донбасі, мимоволі замислюємося над тим, що ж є мужність і що є героїзм, добре звернутися і до тих, чий героїзм виглядає так незвично на перший погляд, – до наших святих. Бо справді, кожен із них з погляду релігійної людини є герой, який зумів подолати свої людські слабкості. Але їхній досвід і допомагає нам у свою чергу відповісти на питання про те, що є джерелом героїзму сьогодні в нашому повсякденному житті, в боротьбі за збереження і захист рідної країни.

Всі святі були покликані Христом. І не було б, мабуть, гіршої послуги для них, якби ми почали творити культ їхньої особистости, вважаючи їхній здобуток за індивідуальний успіх незвичайної людини. Бо саме святі намагалися знівелювати свою амбітність, людські індивідуалістичні нахили, які, напевно, були помітні у багатьох із них. Їхнє життя було шляхом уподібнення Христові. І здобуте ними не було чимось винятковим. Хоча з погляду буденної свідомости це разюче відрізнялося від того, яким ми уявляємо собі життя і людські цінності!

Святі чоловіки й жінки побачили інші цінності. Вони, почувши голос Христа, не пустили Його в непам’ять, а прийняли за власний дороговказ. І чесно виконували все те, чому вчить Євангеліє, пам’ятаючи:  той має бути першим у Небесному Царстві, хто вважає себе останнім серед живих. Більшість із них не робила нічого незвичайного. Але в межах свого звичайного життя, своїх звичайних людських сил вони намагалися подолати слабкість, страх. Вони жили Христом. І саме це допомагало їм здолати те, що заважало на життєвому шляху – здолати своє я.

Дуже часто наше я, коли воно виходить на перший план і ставить власні цілі в житті, стає для нас згубним. І пасткою сучасного світу є повсякчасна і наполеглива проповідь самоствердження, випередження інших, захисту власних інтересів на шкоду іншим. Чого вчить Христос у тому євангельському тексті, який сьогодні лунає? Пам’ятати про справжній пріоритет. Бо «багато хто з перших останніми стануть, а останні першими» (Мт. 19:30).

Той, хто стверджує, що він любить свого ближнього: брата, сестру, батька – більше, ніж Бога, той обманює себе. Бо коли ти когось любиш більше, ніж Бога, значить ти не вмієш любити. Лише тоді, коли у нашому житті на першому місці виявляється любов до Бога і бажання виконувати Його заповіді, це стає джерелом справжньої любови, яка здатна похопити світ, який нас оточує, рідних людей, нашу Батьківщину. Бо дуже часто, коли ми починаємо легковажно розкидатися словом любов стосовно людей довкола нас, ми цим приховуємо свою зверхність щодо них і бажання підкорити їх своєму впливові, поставити на службу своїм інтересам.

Ми сьогодні з болем і сльозами згадуємо загиблих на Донбасі солдат. З погляду звичайного, буденного хіба можна їх назвати героями? Що героїчного вони вчинили? Те, що загинули від рук терористів, аґресорів, – хіба це героїзм? Але давайте-но замислимося: вони не втекли від призову, вони пішли за покликом держави, свого народу, вони виконали свій обов’язок, ідучи на поле бою. І саме тому, загинувши під час виконання своїх обов’язків, вони і виконали місію справжнього патріота, справжнього громадянина України, а водночас, – і християнина. Бо Христос вчить нас, що немає більшого подвигу, як того, як хто свою душу поклав би за друзів своїх (Ін. 15:13).

За кого солдати поклали своє життя? За нас з вами. А водночас за тих, хто стріляв по них, хто збирав гроші на набої, якими убивають людей на Донбасі. І за тих засліплених людей, які сьогодні руйнують своє майбутнє, майбутнє своїх дітей і онуків, дозволяючи бешкетувати в їхніх краях чужинцям або навіть лише пасивно підтримуючи акції, окликані розвалити господарство наших сусідніх двох областей і позбавити людей права на завтрашнє життя.

Саме в тому й полягає справжній героїзм, щоб не дивитися, чи варті ті, кого ти захищаєш, твого захисту, а іти й боронити їх від зла і несправедливости. І кожен із святих, кого ми згадуємо сьогодні, – чи мученик за віру, чи святий праведник, архиєрей, священик, монах, безсрібник – кожен із них залишав своє власне я, свої інтереси, ідучи служити ближньому. Бо в ближньому він бачив Самого Христа. І знав, що служачи іншим, молячись за цілий світ, він служить Христові.

Святість – це і є християнський героїзм. Але водночас цей героїзм охоплює всіх нас, заохочує всіх нас до наслідування. Він відкритий для кожного, бо вимагає на перший погляд так небагато: іти за Христом! Іти, незважаючи на будь-які перешкоди, чинити, як Він, жити за Євангелієм. В цьому і є корінь святости: освячувати своє життя присутністю Христа і викидати із свого життя все те, що заважає уподібненню Христові.

Хай же і цей досвід святих, який ставиться Церквою сьогодні перед нами за взірець, допомагає нам виправити своє життя і формувати його так, щоб і ми у своєму християнському героїзмі спромоглися, долаючи всі спокуси, іти прямою і складною дорогою до Неба за Христом. Амінь.

(Переглянуто 51 разів, 1 переглядів сьогодні)