Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 13 серпня 2017 року

Дорогі брати і сестри!

Той, хто уважно читав Євангеліє від Матея, пригадує, коли саме відбувалися події сьогоднішнього євангельського читання: Христос повертається із Своїми найближчими учнями з гори Преображення. Повертається у піднесенні, викликаному присутністю в іншій реальности, яку відчули і оцінили самі учні. «Господи, добре бути нам тут! Коли хочеш, поставлю отут три шатрі: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі.» (Мт. 17:4) – такий настрій висловив від імени всіх апостол Петро. Але не належить ще їм бути там…

І ось вони спускаються з гори, спускаються у світ нашої з вами повсякденности. І що ж найперше вони там зустрічають? Потворну хворобу, безсилість перед нею апостолів, біль, страждання – все те, що ми помічаємо у нашому світі і що здається неминучим і єдиним справжнім (Мт. 17:14-23).

Розгублені апостоли запитують Учителя, чому їх спіткала невдача, що ж робити, щоб надалі не допускати безсилля перед обличчям хвороби? І Христос дає несподівану для апостолів і для нас пораду: «Мати віру, хоч як зерно гірчичне» (Мт. 17:20)!

Здається, апостоли і так мали віру: вони вірили, що Ісус є Месія, вірили в Бога. Вони були практикуючими вірними своєї релігії Старого Завіту: ходили до храму, вичитували всі необхідні молитви, постили, святкували суботу. І водночас їм бракувало чогось такого, що є ключем до тієї справжньої реальности, якої вони не помітили за облудою повсякденности, – реальности, освяченої присутністю Бога.

Як рідко ми з вами самі помічаємо цю реальність! Нам найчастіше здається, що світ і є таким безнадійно засміченим нашими помилками, зануреним у трясовину неправди, зла, насильства, обману – у трясовину всього того, що панує в світі, як нам здається, як нас переконує багато хто ззовні. А Христос нагадує нам ту істину, від якої ми ховаємося: світ є чудом, створеним Богом. І Бог ладен в одну мить змінити все довкола за нашою молитвою. А молитва справдиться тоді, коли ми матимемо хоча б ту найменшу дрібочку віри, яку порівнює Христос із зерном гірчичним.

Як нам зробити, щоб це сталося? Саме завершення сьогоднішнього євангельського читання підказує нам, як це може статися. Це мусить статися через жертву (Мт. 17:22-23). Христос готує Своїх апостолів до майбутніх страждань, до Голгофи: Йому належить піти в Єрусалим, Йому належить постраждати, щоб воскреснути. Щоб воскреснути і дати нам ключ до справжнього бачення світу – того світу, відблиск якого побачили троє учнів – Петро, Яків та Йоан, що були разом з Ісусом на горі Преображення.

Ми часто ховаємося від цього світу. Ми капітулюємо через свою позірну безсилість, забуваючи, що в кожного з нас вкладена ця іскра творчости – образ і подоба Божі. І ми можемо стати співтворцями цього світу за умови єднання з Богом – з Тим, Хто все створив і нас спасає для перебування у цьому творінні.

Віра – ось ключ до правдивого, чистого зору на довколишній світ. Світ, в якому чудо не є чимось винятковим, а є його повсякденністю. Бо ми з вами часто не усвідомлюємо, скільки чуд нас оточує! Тільки їх треба вміти помітити і вміти реалізувати їхні наслідки. А для цього треба очищувати цей світ від того бруду, який вноситься в нього через порушення первісної гармонії. Бо й та хвороба, з якою принесений був хворий юнак до апостолів, теж є наслідком помилок, зрад.

Від чого ще могло статися зло в світі, як не через зраду тих ангелів, які створені були для того, щоб служити Богові? А вони самовпевнено виступили проти Нього. І що ж, стали вони господарями світу? Ні, вони стали силами темряви, зла. Бо зрада завжди породжує тільки падіння. Ніколи вона не може зробити нас господарями світу. І хоч зараз нас багато хто переконує, що саме вони сьогодні є господарями, елітами, бо в їхніх руках є сила, багатство, влада. Але це тільки ілюзія! Ілюзія, яка розбивається через чисті очі віри, через Божу реальність довколишнього світу. Вона показує нам у перспективі переображеної дійсности, яким має бути і буде цей світ – світ, створений без гріха.

Ми можемо бути учасниками цього творення майбутнього світу, переображуючись у Христі самі, звільняючи себе від гріха, очищуючи через власний приклад довколишній світ і тим самим стаючи учасниками чуда.

І очі віри, які допомагають нам помітити Божу присутність біля нас, можуть стати тією гірчичною зернинкою, яка дає нам можливість рухати навіть гори, якби вони ставали нам перешкодою на шляху в цей переображений світ. Амінь.

(Переглянуто 100 разів, 1 переглядів сьогодні)