img07-01 уздоровлення сновидного

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 1 вересня 2013 року

Дорогі брати і сестри!

Як важко часом нам буває повернутися до суворих реалій життя після того, як ми зуміли від них абстрагуватися на якийсь час. Ми втекли від цих реалій, аби побути із близькими друзями, із рідними і дорогими нам людьми, відвідати гарний концерт, або принаймні подивитися улюблений фільм. Ми побули в просторі, де нам приємно, радісно, де ми відчуваємо себе щасливими. І як важко після того опинятися знову в світі, сповненому небезпек, розчарувань, неприємних вражень!

Яким же важким мав бути перехід Спасителя до цього світу, коли щойно Він повертається із гори Переображення! Він зумів побути з Отцем, зумів відчути Себе серед чистої і прозорої краси Небесного Царства. І навіть апостоли, які не були учасниками розмови Ісуса з Мойсеєм та Іллею, пережили особливе піднесення. Захоплені слова Петра: “Господи, добре бути нам тут! Коли хочеш, поставлю отут три шатрі: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі” (Мт. 17:4), – відображають саме цей захват і тугу за Небом. Тугу за щастям, якого так бракує нам у повсякденному житті.

Та ось вони спускаються додолу. Відразу ж одне за одним спадають на Спасителя неприємні зустрічі й розчарування. Приходить батько із важко хворим сином (Мт. 17:14-23). Реальність хвороб, які переслідують людину, знову нагадує про недосконалість світу, зараженого важкою хворобою гріха, хворобою, спричиненою падінням праотців. Навіть учні Христа, апостоли, самовпевнено взявшись за лікування цього хворого, зазнали поразки. Стає очевидною слабкість їхньої віри. Все це разом викликає гірке зітхання Спасителя і важкі слова: “О роде невірний і розбещений, доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму?” (Мт. 17:14-17). Якими суголосними здаються ці слова нам на тлі всіх наших переживань, які переслідують нас у житті, на тлі розчарувань, яких зазнаємо ми від несправджених надій, від обманів, помилок, що ними всіяне наше життя…

Господи, добре бути нам тут!” і “Доки буду Я з вами?” – майже поряд стоять ці дві репліки. Але як же вони різняться між собою! Потяг до Неба і реальність життя, яка так суперечить ідеалові. Що ж натомість пропонує Христос? Який образ сильної віри, досконалости Він дає апостолам? Що протиставляє Він реальному світові?

Здавалося б, Господь мав би шукати сильних, незвичайних особистостей, вказувати на них, як на альтернативу зіпсованому світові. А Він раптом обирає маленьку дитину, виводить її перед апостолами і вказує на неї як на зразок віри і чесноти (Мт.18:1-6)! Напевне, дорослі люди, які здобули вже певний духовний досвід, супроводжуючи Христа, могли б образитися, а, може й розчаруватися. Як так: дитина – не підготована, не навчена – може бути вищою за них?

Але Христос через цей зразок дитячої наївности і безпосередности вказує нам на необхідність бути відкритими до добра, вміти сприймати його, вміти іґнорувати зло, яке існує в світі. Бо сила зла якраз і полягає в тому, що воно намагається полонити нашу уяву, підпорядкувати її собі, посіяти в нас страх і переконати нас у всепереможності зла й у нашій слабкості перед ними.

Дитина не знає гріха і через те його не боїться. Саме цього вчить Христос Своїх учнів: “Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки” (Мт. 10:16). Він вчить цінувати добро і горнутися до нього; вміти, як це вміють тільки незіпсовані душі дітей, відчувати в світі присутність Неба, присутність Бога в нашому повсякденні, присутність ангела-хоронителя, який пильнує нас щодня і супроводжує нас через життєві випробування. Вміти бачити, що світ створений для добра і відкривати перед собою перспективу неба. Вміти вбирати в себе добро і щедро ділитися ним. Ось тоді і нам буде добре не тільки на обмеженому просторі гори Переображення, часточкою якої і прагне стати Церква, а повсякчас, у нашому повсякденному житті.

А для цього ми мали б, відчуваючи Божу присутність, не сприймати її за минущий епізод, пов’язаний з відвідинами церкви або молитвою. Адже саме Божа присутність творить нашу життєву реальність, змушує відчути увесь світ як простір, переображений Христом, у якому нам усім має добре бути. Досягати цього власним життям, боронити світ для добра – ось наше покликання як церковної спільноти. Амінь.

(Переглянуто 73 разів, 1 переглядів сьогодні)