Немилосердний боржник

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 4 вересня 2005 р.

Дорогі брати і сестри!

Грошові стосунки стародавнього Сходу здаються нам на перший погляд заплутаними й незрозумілими. Золото й срібло міряли спершу на вагу, а міри ваги згодом почали вживатися для оцінки вартості товарів, речей і послуг. Потім же різні країни почали карбувати свою монету. Разом із грецькими, а потім римськими купцями та завойовниками приходили на Близький Схід грецькі драхми, статири, міни, римські динарії. Так, як у наші часи долар, динарій став універсальною валютою Середземномор’я. Побожні ж юдеї продовжували довіряти лише власній монеті, шекелеві. І, скажімо, податки на Єрусалимський храм платили лише шекелем. До речі, з утворенням держави Ізраїль євреї проголосили повернення до національної валюти. Тільки що важить шекель уже значно менше, ніж 11 грамів срібла, як колись.

Талант – назва не грошової одиниці, а міри ваги. Він дорівнює приблизно 30 кілограмам. Я хотів був порахувати, скільки зараз на біржі коштували б 30 кілограмів золота, але заплутався в курсах і відмовився від цієї ідеї. В усякому разі, багато, не одну тисячу доларів. А тепер уявімо собі, що золота було не 30, а 300.000 кілограмів. Саме стільки важили десять тисяч талантів. Таким був борг царського вельможі, згаданий у притчі Ісусом Христом. Він дорівнював більш-менш 120 млн. динаріїв. У мільйон двісті тисяч разів більше, ніж заборгував цьому вельможі його слуга.

І хоча грошові виміри цих боргів лишаються для нас екзотичними, самі стосунки боржника й позичкодавця дуже мало змінилися за дві тисячі років. Скільки жахливих історій про неповернені борги, перепродаж боргів, «ставлення на лічильник» та різні жорстокі способи стягання боргів наслухалися ми за останні півтора-два десятки років! Та й кого з нас не зачепила проблема неповерненого боргу? Бували винні ми самі, завинили й нам. Тому сам зміст Христової притчі залишається для нас ясним і прозорим. Це й передбачав задум Спасителя, який у Своїх притчах намагався послугуватися найбільш зрозумілими для різних епох історіями, що зачіпають найстабільніші риси вдачі людини.

Хтось із присутніх може заперечити: я ніколи не брав позичок, не давав у борг, тож мене ця розповідь не стосується. Ні, на жаль, у становищі жорстокого царського вельможі опинялися всі ми, незалежно від того, скільки грошей і майна хто б із нас не мав. Бо, звичайно ж, як і кожна притча, ця історія спрямована в сферу не матеріяльних, а моральних і релігійних стосунків. Кожна людина дістала від Бога неоціненні дари, котрі в мільйони й мільйони разів перевищують найбільший з уявлюваних нами грошових боргів. Ми дістали від Творця неоціненний дар життя, дістали безсмертну душу, дістали унікальний талант творення – образ і подобу Божу. Коли ж людство змарнувало ці дари, обернули їх нінащо, Небесний Отець ласкаво пробачив нам усі борги й повернув нас до вічного життя через неоціненну жертву Свого Єдинородного Сина. Замість бути покараними, ми, Божі боржники, стали усиновленими Ним спадкоємцями Небесного Царства.

Як же відреаґували ми на Божий дар любови, на милосердне прощення наших провин? Чи зуміли наслідувати Бога в Його милосерді, прощаючи провини тим, хто завинив перед нами? Чи усвідомили ми, зрештою, що найважчий злочин проти нас у мільйони разів легший за наші власні гріхи проти Бога?

Найчастіше ми поводимо себе як немилосердний вельможа з притчі. Пригадаймо свою останню сповідь. Силою Христової жертви, владою Його святої Церкви нам було прощено всі провини. Прощено беззастережно: викреслено з книги життя й забуто навіки. Бог дав нам приклад, та ще й розкрив через Христа його сенс у Господній молитві: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Що ж ми вчинили у відповідь? Чи знайшли в собі мудрість і силу чинити стосовно нашого оточення, стосовно своїх ближніх так, як Господь учинив щодо нас?

Ні. Нашого просвітленого почуття прощеного грішника вистачило лише до першого зіштовхнення зі світом. Досить було почути про поширювані сусідкою плітки, пережити підступний удар конкурента, переконатися в бездіяльності підлеглих, як нас, щойно прощених Богом, охопила лють на тих, кого ми визнали за особистих противників. І якби в нас була така можливість, ми радо б кинули їх у в’язницю чи віддали катам.

Чи завинили проти нас ці люди? Так, звичайно. Але ж і кожен із нас завинив перед Богом! Господнє відпущення наших провин зовсім не означає потурання нашим слабкостям або визнання цих провин неістотними. Небесний Цар лише засвідчує Свою всемогутність і віру в нас, у нашу здатність бути милосердними, як милосердний Той, на Чий образ і подобу ми створені. Відмовляючись наслідувати Його в житті, відкидаючи взірець милосердя, ми ставимо себе в становище вельможі з притчі. Тоді ми маємо бути готові почути суворі слова: «Рабе лукавий, я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене. Чи й тобі не належало змилуватись над своїм співтоваришем, як і я над тобою був змилувався?».

Безробіття, конкуренція, зростання цін, передвиборчі баталії, хворі міжлюдські стосунки – скільки джерел можна знайти для роздратування на іншу людину, для плекання в собі ворожості до ближнього! Але щоразу, коли в нас вириваються слова осуду й лихі побажання, коли нас охоплює непримиренна злість, уявімо собі поряд Небесного Царя, який звертається до нас, як до немилосердного вельможі, що виявився неготовим простити свого боржника. Амінь.

(Переглянуто 114 разів, 1 переглядів сьогодні)