Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 4 вересня 2016 року

Дорогі брати і сестри!

Останніми днями ми, старші, хто пам’ятає “Продовольчу програму” або інші кампанії, які розгорталися ще за часів Совєтського Союзу, з подивом і відразою дивилися, як боротьба з корупцією набуває форми такої самої політичної кампанії, якою були партійні акції тих часів. Очевидно, це свідчить насамперед про нерозуміння витоків тієї справді глобальної проблеми, яка існує в нашому суспільстві. І ось сьогоднішнє Євангеліє повертає нас власне, до джерел (Мт. 18:23-35).

Вміння віддавати те, що ти одержав, вміння ділитися одержаним, вміння пам’ятати з вдячністю про Божі дари і не бути скупим на них перед іншими — це основа основ будь-якого, не тільки громадянського, суспільства. В чому різниця між тоталітарним і демократичним суспільством? Чим відрізняється наша країна від Німеччини, Великої Британії, Сполучених Штатів, Канади? Тим, що на вулиці ми зустрічаємо насторожені обличчя, тим, що нам майже ніколи не посміхнеться незнайома людина, тим, що наш сусід найчастіше не знає, як нас звуть, і рідко коли привітається, якщо ми зустрінемося з ним десь у місті. А це є ознака невміння будувати стосунки — стосунки любови.

Любов ніколи не можна купити за гроші. Вона дана нам Богом як найбільший дар для того, щоб ми ділилися ним з іншими. Прощення, яке ми отримали через Ісуса Христа, дане нам не за те, що ми були аж такими добрими, жертовними, ні! Ми були грішними. Але Бог прощає нас і таких і посилає Свого Єдинородного Сина, щоб Він за нас приніс Себе в жертву відкуплення.

І це — дари, які не можна оцінити жодними валютними еквівалентами, як не можна оцінити валютним еквівалентом жертовність лікаря, який чергує біля ліжка хворого, чи подвиг наших воїнів, які протистоять російському аґресорові, чи любов матері до дитини. Є так багато-багато всього, що не може бути оцінене жодними грішми.

Бог дає нам для того, щоб ми давали. Не брали, не купували за гроші в інших, а вміли давати. Ось це і є основа християнського суспільного устрою, побудованого на взаємній любові і довірі. Цей устрій цементує жертовність.

Чого чекав цар від свого прощеного слуги? Що слуга буде таким самим, як він сам, що слуга, одержавши дар, даватиме так само щедро. А він не зумів цього зробити. І що ж? Цар змусив його повернути все те, що той завинив. І не тільки. Слуга був приречений на вічні страждання! Ось та ціна, яку ми можемо заплатити в майбутньому за брак у нас щедрости, за наше невміння наслідувати Небесного Царя.

Вічні страждання — це те, що також не можна оцінити жодними грішми. Жодні земні страждання не можуть дорівнятися до них. Сумна доля немилосердного слуги чекає на кожного, хто не вміє сьогодні ділитися тим, що має, хто не вміє жертвувати іншому, не вміє наслідувати свого Небесного Отця.

Тож сьогоднішнє Євангеліє – це не тільки засторога для нас. Це — добра підказка Отця своїм дітям: будьте такими, як Я: чиніть так само, вмійте вибачати, вмійте прощати іншим. Тоді і ви будете прощені. І вічні обійми Небесного Отця відкриються для вас як Його улюблених дітей, котрі вміли чинити за Його прикладом. Амінь.

(Переглянуто 78 разів, 1 переглядів сьогодні)