Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 1 вересня 2019 року

Дорогі брати і сестри!

Розповідають, що в пустелі, особливо у спекотні літні дні, перед мандрівником з’являються міражі, подібні до озера, оази, загадкового міста. Мандрівник оживає, починає простувати до цього міражу. Але, що далі він йде, тим більше міраж віддаляється, а потім розчиняється в повітрі. Мандрівник опиняється в порожньому спекотному просторі, позбавленому води, і може там загинути.

Подібне може статися з людською цивілізацією, коли вона починає мандрувати за міражами, з яких, мабуть, найнебезпечніший — це міраж самодостатности. Він переслідує нас протягом останніх двох століть, коли людина вирішила, що вона сама може бути творцем свого майбутнього. Ми входили у ХХ століття із зухвалими словами російського селекціонера Івана Мічуріна: “Ми не можемо чекати милостей від природи, взяти їх у неї – наша задача”.

Минуло майже сто років відтоді, як пролунали ці слова. І що ми маємо? Мільйони гектарів лісу палають у Сибіру, в Бразилії. Нам загрожує брак кисню вже в найближчий час. В океані плавають багатокілометрові острови з пластику, який спливає туди з Європи, Північної і Південної Америки, Австралії. І навіть коли нам показують дно океану, виявляється, що й воно встелене сміттям, ніби харківський майдан Свободи після якого-небудь масового гуляння.

Саме тоді, коли людина зухвало переконується у власній всевладності й забуває про необхідність відплатити Тому, Хто все їй дав, стається катастрофа. З’являється міраж, який може завести нас у оманливі нетрі, де ми й загинемо і як цивілізація, і як окремі особистості. Бо кожен із нас, дорослішаючи, долав етап самовпевнених роздумів: “Я можу зробити все сам! Мені не потрібні поради батьків, вчителів! Я мудрий, самодостатній”.

Ідея “self made man” – “людини, яка сама себе зробила” – це теж продукт минулих двох століть. Вона дуже популярна й досі. І ті, хто зумів створити бізнес із нічого, користуються, мабуть, найбільшою популярністю в сучасному світі – як Марк Цукерберґ чи Ілон Маск. Правда, поряд із цим мандрує і анекдот про те, як найкраще розбагатіти, в якому, серед інших умов, останньою називається: “Але найкраще мати батька-мільйонера!”…

Саме таким Батьком-мільйонером є для всіх нас Бог! Ми одержуємо від Нього дари, які часто не вміємо оцінити. Ці дари ми одержуємо найрізноманітнішими шляхами: через дану нам безсмертну душу, через тіло, здоров’я, через наші життєві успіхи, на які часто провадить нас Боже Провидіння, через добрих людей, яких ми зустрічаємо.

Шляхів Божого впливу на нас безліч. Та найчастіше ми їх не помічаємо. І найстрашніше те, що ми часто поводимо себе, ніби нерозважливий боржник із щойно прослуханої притчі (Мт. 18:23-35). Той, хто, заборгувавши шалену суму своєму позикодавцеві, не схотів вибачити навіть дріб’язку іншому, хто заборгував йому самому.

Бог дає нам тіло, розум, здоров’я, успіх і багато-багато чого ще в житті недарма. Він дає це нам як позичку, яку ми повинні повернути в своїх стосунках із ближнім. І що більше ми даємо, то на більше ми можемо розраховувати — на Боже прощення! Бо розраховуватися з Ним доведеться кожному з нас (комусь раніше, комусь пізніше) на Суді, де ми повинні постати перед найсправедливішим Суддею. Тому ми повинні щодня пам’ятати про необхідність повертати ці борги через свої стосунки з оточенням, через уміння віддавати. Бо для людини найбільше щастя не брати, не збагачуватися, а давати.

Саме тоді ми можемо пережити найбільш радісні, глибокі почуття, коли ми робимо добро іншим людям, коли когось підтримуємо порадою, когось — добрим словом, когось — матеріяльною допомогою. Саме тоді ми й стаємо подібними до мудрого боржника, який, пам’ятаючи про відпущений йому борг, так само ставитиметься до власних боржників.

Сьогодні ми вступаємо в черговий навчальний рік. І кожен з нас — старших чи молодших — може багато чого пригадати про своє навчання, про свою школу. Найчастіше пригадується те, чого ми не одержали, те, в чому, як ми вважаємо, школа завинила перед нами. Найбільша омана полягає в тому, що ми сподіваємося, ніби хтось автоматично вкладе знання у нашу свідомість. Ми, власне, школу — чи середню, чи вищу – пов’язуємо передусім зі знаннями. Але будь-яка школа, будь-яка життєва школа дається нам як майданчик, на якому ми реалізуємо свої таланти, одержані від Бога. Особливо, коли це початок навчання, і ми тільки пробуємо, до чого ми більш схильні, що нам приємніше і легше дається. Це також наука для нас. Бо величезний дар для кожної людини — знайти, в чому полягають твої таланти, до чого ти схильний, і чому не можна зраджувати власне покликання.

Школа навчає нас стосункам з іншими людьми. Не тільки з учителями, а й із своїми ровесниками, коли ми вчимося мистецтву гідної поведінки. Вчимося не тільки вимагати, щоб шанували нашу гідність, але й самим давати приклад шанобливого, дружнього, дбайливого ставлення до людей довкола себе. Це те, чого ми вчимося протягом цілого життя! І на жаль дуже часто вчимося погано, бо вельми вибірково формуємо своє ставлення до людей з нашого оточення.

Наша життєва школа — це дар для нас! Дар, бо вона дає нам можливість гартуватися і відкриває перспективу для того, щоб зростати інтелектуально й духовно. В духовному зростанні допомагає нам Бог, і про це не можна ніколи забувати. Коли ми починаємо якусь справу без молитви, без внутрішнього, духовного споглядання Бога, Який нас супроводжує, то з великою долею ймовірности ми не зуміємо належно завершити власний життєвий проєкт.

Вміти відчувати Божу присутність, покладатися на Нього, – означає зважувати, чи варто щось робити, з огляду на те, наскільки наш проєкт відповідає євангельським цінностям. І якщо наш задум не вкладається в євангельську систему вартостей, то чи варто братися за цю справу?

Кожен із нас, що старший стає, то більше переконується: навчання не завершується з закінченням школи чи вищого навчального закладу. Навчання — це захоплююча справа, яка повинна супроводжувати нас протягом цілого життя! Найголовніше, чого ми можемо навчитися в школі і навчити своїх дітей — це самостійно вчитися. Вчитися самостійно, пам’ятаючи: те, що ти здобуваєш нібито самостійно, вже хтось підготував для тебе. Хтось написав підручник, хтось склав програму для комп’ютера, хтось підготував ті чи інші відео-авдіо матеріяли, які ти вже дістаєш як дар. І пам’ятаймо, що з кожною прочитаною книгою, з кожною реалізованою програмою, з кожним переглянутим відеоматеріялом чи прослуханим авдіосюжетом ми одержуємо дар від автора, який це зробив. А водночас – дар від Бога, Який подарував нам цього автора. І, одержавши цей дар, ми стаємо боржниками, покликаними віддаровувати його через стосунки з іншими людьми. Амінь.

(Переглянуто 76 разів, 1 переглядів сьогодні)