Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 20 серпня 2017 року

Дорогі брати і сестри!

Часом, коли ми читаємо євангельські притчі, нам здається дивним і, може, набридливим, що вони розповідають про такі давні, не схожі на наші часи, де ми зустрічаємо царів, рабів – тих, кого немає довкола нас сьогодні (Мт. 18:23-35). Але ці останні події в світі нагадують нам, яким живим є це минуле в нашій сучасності.

Зараз країну, яку ми звикли вважати взірцем демократії – Сполучені Штати Америки – лихоманить вже кілька днів від тієї сутички, яка сталася у Шарлотсвіллі, штат Вірджинія, між прихильниками і противниками захисників рабовласницького Півдня. Міська влада цього міста вирішила демонтувати пам’ятник генералові часів Громадянської війни 1861-1865 років Роберту Лі, який очолював війська прихильників збереження рабства[1].

Це викликало несподівані суспільні сутички, які закінчилися невдалим втручанням президента і які зараз відлунюють по всіх містах Сполучених Штатів, де подекуди починають скидати інші пам’ятники. Хтось ставить під сумнів вже й отців націі, які також були рабовласниками. А президент США нагадує, що й сам Джордж Вашингтон, перший президент Сполучених Штатів, батько-засновник США, мав рабів. І що ж тоді, перейменовувати столицю Сполучених Штатів?

Як бачите, минуле виявляється зовсім недалеким від нашого сучасного демократичного сьогодення…

І ще приклад: виявляється, кілька тисяч наших земляків зараз перебувають у російських тюрмах! Бо вони поїхали в Росію на заробітки і там несподівано для себе перетворилися на рабів своїх господарів. Їх змусили займатися доставкою і продажом наркотиків. І тепер вони перебувають у в’язницях, відбуваючи тривале покарання. А втрутитися Україна не може, бо Росія не підписала Європейської Угоди про боротьбу з торгівлею людьми. Виявляється, що рабовласництво є не чужим і сучасному суспільству! І навіть тим країнам, які називають себе демократичними!

Таким чином, образи, які Христос нам пропонує в Своїх притчах, зовсім не є даниною далекому минулому, а, на жаль, присутні і в нашій сучасній свідомості…

Та можна зробити простіше і поставити на місце царя – державу, а на місце його слуги – нас із вами. Бо ми перебуваємо часом у подібних стосунках з державою, коли платимо або не можемо заплатити за комунальні послуги. І наш борг накопичується. А потім з’являються представники влади, які хочуть відібрати квартиру, або виселити старшу людину, бо вона вже не може оплатити успадкованої нею великої квартири десь у центрі міста. Відселити її подалі, а, може й виселити із міста. Коли я їздив по Київщині, мені траплялося чути жахливі історії: з таких великих квартир шахраї виселяли власників десь у райцентр або в село Київської области і там залишали напризволяще. Отже, і тут ми маємо несподівано сучасне звучання тієї давньої притчі.

Але, звичайно, Христос розповідає нам не про суспільні стосунки і не про фінансові борги однієї людини іншій. Він нагадує нам про наші стосунки із Творцем!

Часом нам багато що здається несправедливим у нашому статусі в цьому світі. Але за які гроші ми можемо купити існування людини? За які гроші можна придбати особистість людині, якій бракує відчуття своєї ідентичности? Бог дає нам те, що є неоціненним. Він дає нам Свою любов! Зрештою, Він, створивши нас, посилає нам Свого Єдинородного Сина. Бог Сам в особі Ісуса Христа сходить у людський світ, щоб принести Себе у жертву за кожного з нас. І немає ніяких грошей, які б могли бути порівняні з жертвою життям Божого Сина. З жертвою, яка стала відкупительною, за яку нам дано те, що не купується ні за які тисячі талантів, ні за які тони золота – майбутнє Небесне Царство!

Нам усе це дане. Дане з однією умовою: що і ми будемо так само щедрими стосовно інших людей. Даруватимемо життя, народжуючи дітей і виховуючи їх. Даруватимемо свої знання і вміння, навчаючи інших, виховуючи їх. Даруватимемо свою любов, доброту. Передаватимемо, ніби за естафетою, те, що Господь нам дав. Він не вимагає від нас повернути те, що вже нам дав, оскільки ми не маємо нічого, порівнянного з тим даром, який дав нам Бог.

Бог чекає від нас одного: щоб ми в силу своїх скромних можливостей були такими самими творчими, креативними, щоб ділилися одержаним від Нього з іншими людьми. І ось тоді наша скупість, наше небажання бути співтворцями добра і любови у світі обертається суворим покаранням. І замість майбутнього Небесного Царства, замість Божої опіки ми можемо натрапити на суворе покарання в земному житті і ще більш сувору перспективу вічних страждань, набагато суворіших, ніж припали на долю покараного царем раба із притчі.

Отже, сьогоднішня притча змушує нас замислитися: чи ми виступаємо гідними ланками у естафеті творчости, яку започаткував Сам Творець всесвіту? Чи вміємо ми ділитися Божими дарами з іншими? Ці роздуми стають для нас Божим даром на час Успенського посту. Даром, над яким варто добре поміркувати, щоб скласти звіт совісти перед собою і перед Богом – у сповіді. Щоб відплатити за дар батьківського напучування зміною свого життя, зміною ставлення до інших. Щоб дбати про свою активну присутність у світі як співтворців Божого Царства любови на землі. Амінь.

[1] Йдеться про марш ультраправих американців у місті Шарлотсвіль, штат Вірджинія, що відбувся 12 серпня 2017 р. у відповідь на рішення влади Шарлотсвіля прибрати пам’ятник генералу Роберту Едварду Лі. Це командувач сил Конфедерації у громадянській війні у США і прихильник рабовласництва. Опоненти маршу провели власний контрзахід, в учасників якого врізалась автівка. Три людини загинули, щонайменше 35 поранені. Влада запровадила надзвичайний стан.

 

(Переглянуто 67 разів, 1 переглядів сьогодні)