J2556G_330_JesusRichYoungRuler-3 про багатого юнака

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 15 вересня 2013 року

Дорогі брати і сестри!

Чи не траплялося і нам звертатися так само до Бога з питанням: “Чого ще бракує мені” (Мт. 19: 20), – чого бракує для того, щоб переживати кожен день як джерело радости, як відкриття, чого бракує для щастя в світі і для вічного життя в Небі? Але буває так, що, коли ми чуємо відповідь, вона нас не влаштовує. Ми починаємо вагатися, шукати компромісів, і самі тікаємо від однозначности євангельського шляху до спасіння.

Багатий юнак, який прийшов до Христа, був, напевно, кращим за абсолютну більшість людей того часу (Мт. 19: 26). Ми не маємо підстави сумніватися: він правду говорив про те, що виконував усі заповіді. Але чогось такого йому бракувало! Він виконував заповіді чесно, але формально, бо втрачав при цьому абсолютний пріоритет служіння Богові, який і надає сенсу рухові в нашій життєвій дорозі.

На своєму шляху ми можемо заблукати, збочити, зупинитися, якщо не маємо чіткого бачення мети і в своєму простуванні не тримаємо цю мету постійно в своєму серці. Такою метою для людини є єднання із Богом. Це означає не втечу від інших людей, а навпаки, служіння їм, уміння будувати свої стосунки з іншими людьми гармонійно, з любов’ю, з довірою до інших людей. Але завжди і скрізь зберігаючи про цьому пріоритетність стосунків із Богом. Бо через Нього і тільки через Нього ми можемо встановити реальну ціну кожному своєму жестові уваги до оточення, кожній своїй жертві.

Саме цей пріоритет простування до Бога визначає і міру жертовности, яку ми в нашому житті встановлюємо. Скільки разів нам доводилося робити прикрі відкриття про те, що попри фрази про допомогу іншим людям, своїй родині, народові, ми в той же час насправді завжди тримали себе першими і служили насамперед собі. І в своєму індивідуалізмі ми були засліплені власними оманливими фразами про допомогу ближньому. Якщо ж хто не любить Бога і не визнає за Ним абсолютного пріоритету, то і будь-яка імітація жертовности ближньому насправді буде тільки міражем, який руйнується при освітленні нашого життя сяйвом Божої всюдиприсутности.

Євангеліє є формою нашої зустрічі з Богом. Саме в ньому ми прочитуємо відповіді, з якими приходимо до Христа. І ці відповіді лунають у нашому серці такою самою категоричною мотивацією наших майбутніх дій, як слова, що ними відповідав Христос багатому юнакові: “Коли хочеш бути досконалим,.. іди вслід за Мною” (Мт. 19:21). Тобто не турбуйся про себе, про свою славу, авторитет, про те, що говоритимуть інші – облиш це все, але, коли йтимеш за Мною, то все це тобі додасться, і ти виявиш, що ж насправді є в житті найважливішим. І напевне це виявиться зовсім не те, що ти вимріяв собі…

Христос відкриває перед нами облудність наших власних стереотипів, які ми виробляємо, тих цінностей, які ми пропонуємо світові. Він сміливо руйнує ці цінності. Нам це завжди болить, так само, як болить багатому юнакові відмова від його власних цінностей, задля яких він служив світові. Але те, що Христос пропонує нам замість них, і є справжнім. І саме Його слово допомагає нам відчути всю примарність вигаданих цілей, яким ми намагалися служити, за якими ми намагалися гнатися протягом нашого життя.

Допомога лікаря часто буває болючою. Але вона необхідна для того, щоб видужати, виправитися і знайти порятунок від можливих хвороб у майбутньому. Так само і ця порада, яку дає Христос багатому юнакові, а через нього і нам: бачити Христа, йти за Ним, не втрачати Його з поля зору і бути готовими зректися всього на світі задля Бога, – саме вона і є тим рятунком від земних оман, яку Христос пропонує кожному з нас. Пропонує як Добрий Пастир, як Лікар, що прийшов звільнити нас від ілюзій, аби дати справжню мету і справжню свободу в простуванні до цієї мети. Амінь.

(Переглянуто 44 разів, 1 переглядів сьогодні)