Ісус і юнак

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 26 серпня 2012 року.

Дорогі брати і сестри!

Не можна – бо це буде схоже на єресь – твердити, що якась частина Євангелія важливіша за іншу. Але коли говорити про резонанс, який мали у історії Церкви, у світовій цивілізації окремі частини Євангелія, то прочитане нині зачало належить, напевне, до найбільш резонансних (Мт. 19:16-26). Адже справді, із переживання саме цього уривку починався потужний монаший рух, про одного з зачинателів якого, преподобного Антонія Великого, знаємо завдяки його біографові й учневі, святителю Афанасієві Олександрійському. Він пише, що, почувши саме цей уривок, Антоній вирішив радикально змінити своє життя: відмовився від власности, віддалився в пустелю і десятки років провадив там в аскетичному житті, самоті, молитві, в побожних роздумах.

До чого кличе нас Христос? Не зупинятися на досягнутому, не обмежувати себе вузькими рамками, визначеними нашому духовному зростанню нами ж самими. Юнак прийшов, впевнений у тому, що він уже досягнув досконалости. Напевне, він чекав схвалення від Христа. Адже справді – і ми не маємо підстав сумніватися в його щирості! – він ревно виконував у своєму житті всі ті заповіді, які виділяли тогочасні книжники з закону: заповіді Мойсеєві. Але Христос показує юнакові, наскільки ж великою ще є його перспектива до зростання! І ця перспектива визначається наслідуванням Христа.

Євангеліє дається нам як модель для нашого життя. Модель дуже сувора. Інколи вона здається нам страшною, коли ми читаємо про жахливу самотність Христа, про Його страждання, про залишення учнями, про муки на хресті. Але немає іншої перспективи у досягненні вічного життя, як витримати всі земні випробування. Та вони не обов’язково будуть саме такими, які були суджені Христові чи мученикам перших століть нашої ери. Наше життя дає нам підступніші випробування – може, легші фізично, але не менш важкі морально. Витримуючи їх, залишаючись посеред життєвого виру разом із Христом, не тікаючи від Нього, не хапаючись за облудні береги, на які кличуть нас вийти ідоли цього часу – саме так ми можемо випливти з бурхливих хвиль життєвого моря до гавані вічного життя.

Христос кличе нас іти за Собою не тому, що Він суворий до нас. Навпаки, Він нас любить, Він хотів би зменшити наші страждання. Але саме із Своєї батьківської любови Бог кличе нас не до тих облудних берегів, а власне до Себе. Чи означає прочитаний уривок, що саме з себе багатство є гріхом і перешкодою для досягнення вічного життя? Ні! Це було б спрощенням. Перешкодою у простуванні за Христом є прив’язування до земних цінностей. Ми обираємо свою життєву перспективу між шляхом до Бога із Христом та дотриманням світських умовностей, гонитвою за світською славою, збереженням свого добробуту, свого затишку, виміри якого і характер для кожного з нас є різними. Можливо, якийсь мільярдер менше турбується про своє багатство, ніж безхатченко, котрий, знайшовши недопиту пляшку, з усіх сил тримається за неї: для безхатченка в цій пляшці зосередилась цінність цього світу. Кожен із нас може по собі судити, наскільки важливими і вагомими є для нього світські цінності.

Христос кличе вчитися формувати здорову систему пріоритетів. І пам’ятати, що самі по собі вони – або їхнє зречення – не дають нам ґарантії на спасіння і вічне життя. Лише у Христі ми знаходимо джерело надії. Без супровідного руху Христа, без нашого збереження свого місця в Церкві ми ставимо власне майбутнє під великий сумнів.

Ми багато говорили про виклики, які може нести нам нова секуляризація і творення нової системи цінностей. І бачимо вже зараз, після останніх бурхливих подій у Росії [мається на увазі реакція ліберальної громадськости на суд і ув’язнення 17 серпня 2013 р. учасниць панк-рок-гурту Pussy Riot за організацію панк-молебня в Храмі Христа Спасителя], як раптом з’являються нові викривлені, жорстокі антихристиянські виклики, які набувають резонансу в суспільстві. Навіть обговорення суду в Москві чи знищення хреста у Києві [учасницями групи FEMEN] демонструють, наскільки потужними в суспільстві стають не тільки антиклерикальні, але і антихристиянські настрої. І це – випробування, до якого ми маємо готуватися. Світ, претензії на владу в якому диявол сам висловлював Христові в пустелі, – цей світ сахається Христа, формує альтернативну Євангелію систему цінностей.

Для кожного з нас кожен день пропонує дуже вигадливі форми вибору, який ми мусимо робити. Христос знов і знов кличе нас до себе. Він відверто попереджає, на які проблеми, на які небезпеки можемо ми наражатися разом із Ним. Але Він же відкриває нам перспективу вічності. Вічности, якої ми позбавимо себе, коли не навчимося нехтувати земними цінностями задля цінностей небесних. Амінь.

(Переглянуто 84 разів, 1 переглядів сьогодні)