Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 3 вересня 2017 року

Дорогі брати і сестри!

Як по-різному можна читати Євангеліє! Можна пробігти його очима і, один раз познайомившись поверхово із його текстом, вирішити, що вже все прочитав, вже все знаєш. Але якщо не обмежитися цим першим прочитанням, якщо з кожним роком, з кожним новим етапом життя прочитувати його по-новому, ми щоразу будемо відкривати несподівану глибину того, чого не помітили спочатку.

Особливо це стосується притч. Якими вони здаються простими, елементарними! Водночас вони можуть служити ключем до розуміння окремих життєвих ситуацій. Буває дуже важливо в скрутний момент нашого життя відкрити одну зі вже прочитаних притч, перечитати її, поміркувати над нею. І може статися так, що ідея розв’язання своїх життєвих проблем прийде до нас тієї самої миті. Бо Євангеліє – це не пам’ятка старовини. Це Господнє послання до всіх нас, лист, який прочитується відповідно до нашого стану здоров’я, до нашої життєвої зрілости, освіти.

Серед найбільш багаторівневих, глибоких за змістом притч ми можемо назвати і притчу про злих виноградарів (Мт. 21:33-42). На перший погляд усе просто: Христос говорить про себе, згадує про пророків, які приходили перед Ним і сповіщали про Його прихід, дорікає народові, який Його не прийняв, і сподівається, що до віри в Нього прийдуть інші народи. І саме вони стануть тими, хто збере виноград.

Звичайно, це – основна думка, яку Христос передає Своїм апостолам. Але ми живемо вже майже через дві тисячі років після того, як пролунала ця притча. Хіба можна говорити, що вона стосується тільки стародавнього конфлікту культур? Ні!

Уявімо себе робітниками в цьому винограднику. Або ще краще: поміркуймо над тим, що для нас сьогодні найактуальніше на початку навчального року – про нашу школу.

Скільки разів у різних школах, пов’язаних з російською культурою, лунали слова Нєкрасова: «Сейте разумное, доброе, вечное»! І ми завжди із пошаною згадували ці слова як місію вчителів: це ж бо вони – сівачі «розумного, доброго, вічного», вони дають учням знання, вони, формують учнів як особистості.

Але спробуймо поглянути на ситуацію нашої школи по-християнському. Чи є самі вчителі сівачами? Певно що ні! В усьому світі сівачем є Сам Бог. Він створив учнів, які приходять до школи. Він посилає нас як виноградарів працювати з ними. І не свої плоди знімати, а ті, які Бог нам дає. А що це означає насамперед? Бережно ставитися до виноградника, який довірив нам Бог, вміти розгледіти в кожному учневі і студентові особистість із власною людською гідністю. Допомагати їм у духовному й інтелектуальному зростанні, а не по-диктаторському насильно формувати їхні характери. Виявляти в них внутрішній потенціял, який закладений в кожному з нас, таланти, які Бог нам дає. І допомагати їм розвинутися.

Як багато страждали діти в ті часи, коли ми, старше покоління, вчилося в совєтській школі, де шульгам, тобто тим, хто краще володіє лівою рукою, ніж правою, наказували писати правою, перевчали їх, ламали їхні природні схильності. Це тривало аж доти, доки, нарешті, педагоги дійшли думки, що не потрібно виправляти людську природу: коли зручніше писати лівою рукою, нехай дитина так і навчається. Тепер я спостерігаю, що все більше студентів пише конспекти лівою рукою.

Це одна із тих деталей, які ми можемо помітити. А скільки їх ще є!

Як багато говориться в нас зараз про реформу вищої освіти! Скільки непродуманих, шкідливих нововведень з’являється в ці роки в школі! А проблема полягає насамперед в одному: допомагати дітям розвиватися відповідно до Божої волі, вкладеної в них. Вміти помічати в них образ і подобу Божі і ставитися до них із пошаною. Бо доки ми, старші, не навчимося ставитися із належною пошаною до людської гідности, доти не зможемо виховати іншого, інакшого покоління. І доти Революція гідности у нас по-справжньому не здійсниться. А без цього, без цінування власної гідности, власного таланту, власного призначення, належних плодів освіти не буде.

Саме тому проблема різного роду чиновників від освіти – чи то райвно, чи облвно, чи міністерства – полягає в тому, щоб допомагати, сприяти, а не шкодити і ні в якому разі не керувати, не уявляти себе самостійним сівачем, а тим більше господарем виноградника. Бо саме тоді і чиновництво від освіти, і вчителі можуть перетворитися на невдячних виноградарів, які не вміють поставитися з пошаною до справжнього Господаря виноградника, а, уявивши себе господарями, починають по-своєму там порядкувати.

Сьогоднішній день – день нашої призадуми над сенсом освіти і спогаду про те, що головне у школі – чи в початковій, чи в середній, чи в вищій – це формування доброї, талановитої, творчої людини, яка здатна сама навчатися й робити відповідальний життєвий вибір. Сенс нашої з вами праці як батьків, дідусів, бабусь, педагогів полягає в тому, щоб сприяти у самореалізації кожній особистости. А кожна дитина талановита. Тільки ми з вами не завжди це помічаємо і цінуємо її талант.

Тож сьогоднішнє євангельське читання є порадою для нас усіх, як треба себе поводити в цьому Христовому винограднику, у такому відповідальному секторі цього світу, як наша школа: поводити себе вдумливо і відповідально. Відповідально перед Творцем, Який випробовує кожного з нас на нашому місці служіння. Амінь.

(Переглянуто 79 разів, 1 переглядів сьогодні)