Про злих винарів

Проповідь виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 2 вересня 2012 року

Дорогі брати і сестри!

Коли ми читаємо Євангеліє (Мт. 21:33-42), то нам, східним європейцям, які живуть далеко на північ від тих країв, про які йдеться в Євангелії, може здатися дивним, чому так багато говориться про виноградник, виноградарів, про вироблення вина. Але то були інші часи. Уявіть собі, що колись не було не тільки чаю, кави, але й цукру, який би дозволяв робити компоти й зберігати фрукти на довший час. Було тільки вино – слабеньке вино, яке було універсальним напоєм для Середземномор’я. Тому праця у винограднику була така сама повсякденна, як збирання хліба. І коли Христос звертається до якихось сфер повсякденного побуту людини, то говорить насамперед про сівача, жнива, а також про виноградарів.

Можливо, якби Ісус звертався до нас сьогодні, то говорив би не про невдячних виноградарів, а про квартирантів, які займають чужу квартиру і замість того, щоб сплачувати за неї гроші, вигонять господаря. Хто знає… Але в усякому разі реалії, які дозволяються зрозуміти сенс сказаного Христом, Його звернення до повсякденної селянської праці виправдовують себе навіть зараз, за дві тисячі років, бо для нас зрозуміло, про що йдеться.

Крім того, є ще одна деталь. Коли Христос говорить про сад, то так чи інакше Він нагадує нам про той первісний сад, про котрий розповідає Святе Письмо (1М 2:7-25): про сад як простір, де мешкали перші люди Адам і Єва, наші праотці. Саме той сад і стає прообразом майбутнього всесвіту, в якому працює людина, до якого людина покликана.

Робітники, що дістали можливість працювати в тому саду, – це всі ми разом зі вами. Бо створений для нас всесвіт є ареною нашої праці, нашого християнського служіння. Це до нас із вами в особі наших предків були послані посланці Господаря – Творця: пророки, котрі закликали до покаяння, нагадували про необхідність не дбати лише про себе, а пам’ятати про Господаря, віддавати Йому шану, бути вдячними робітниками. Як знаємо, це мало допомогло. Тих пророків, котрі приходили зі словами напучення, – Ісаю, Єремію, Єзекіїля – переслідували, висміювали, каменували.

Людство виявляється невдячним! І що ж, Господь знищує його? Ні! Навпаки, Він Сам приходить до нас як Син Божий Ісус Христос – друга Особа Пресвятої Тройці. Він воплочується, – тобто приймає тіло, стає таким, як ми з вами, – тільки для того, аби нагадати нам: є Господар. І ми не можемо свавільно, без пам’яти про завтрашній день – не тільки про земний день в історії, але й про майбутнє Небесне Царство, – працювати тут. Ми маємо працювати, пам’ятаючи: кожен із нас має перед Ним складати звіт.

І ось із Сином Божим чинять так, як і з сином господаря виноградника: Його висміюють, переслідують. І, зрештою, Його прирікають на розп’яття. Прирікає не тільки синедріон, і не тільки Пилат, що змушений так чинити, а весь народ, волаючи: “Розіпни, розіпни Його!”.

Здавалося б, це діялося в далекому минулому. І нам легше для нашого сумління відмежувати себе від тих подій, сказати: “Це ж юдеї зробили, за що і були покарані. Ми невинні в крові Цього Праведника, ми – осторонь від того. Навпаки, ми – християни і, отже, спасенні в Христі”. Але кожен наш гріх, кожен наш відступ від заповідей, кожне лихе слово – не тільки вчинок, але й слово! – стосовно нашого ближнього і є співучастю в злочині невдячних виноградарів. Коли ми ненавидимо один одного, зраджуємо, коли діємо на шкоду Євангелію, коли підтримуємо зло або потураємо злу своєю бездіяльністю – саме тоді ми і перетворюємося на злочинних виноградарів.

Ісус говорить у притчі про те, що господар, сам прийшовши до виноградника, не залишить убивство сина непокараним (Мт. 21:41). Ні! Покарання неодмінно прийде, буде суд, на якому кожен грішник дістане вирок за своїми провинами. Тому знов і знов Христос через Євангеліє закликає нас пам’ятати про вічність, пам’ятати про суд, пам’ятати про Господаря кожен день, щоб поводити себе відповідно до свого покликання. Євангеліє закликає бути мужніми і принциповими, вміти боронити правду, вміти триматися разом, любити один одного, вибачати один одному слабкості й діяти солідарно на користь Господареві.

Тільки тоді ми зможемо полегшено зітхнути, слухаючи цю притчу, бо знатимемо, що стосується вона не нас із вами. Амінь.

(Переглянуто 194 разів, 1 переглядів сьогодні)