ten-commandments

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 2 жовтня 2005 р.

Дорогі брати і сестри!

Здавалося б, цей епізод із Євангелія цілком стосується знайомого нам конфлікту Христового вчення з рабіністичним поглядом на Старий Завіт. Ми ж можемо лише зверхньо посміятися над схоластичними суперечками юдейських книжників над тим, яка заповідь найбільша або ким же насправді буде Месія. Адже ми, християни, вже знаємо, що скрупульозне підраховування літер у Торі, вишукування ознак майбутнього Месії або нескінченні дискусії над формальною послідовністю Божих заповідей полонили книжників настільки, що вони так і не розпізнали справжнього Христа, Месію з роду Давидового, засудили Його на смерть і досі лишаються в очікуванні на Його прихід. Слова ж про любов до Бога й ближнього стали для нас настільки загальними, що ми, повторюючи їх, не замислюємося над усіма вимогами й зобов’язаннями, що їх накладає на нашу повсякденну поведінку діяльна любов. На жаль, фрази про любов часто вилітають з наших уст, не зачіпаючи серця, і нагадують цим відомі порожні рекламки з серцями замість слова «люблю», на кшталт «I love McDonalds».

Як ніхто інший з-поміж людей, Божий Син знає наші людські слабкості. Він знає, наскільки глибоко обійняв людську істоту гріх, шкодячи вияву закладеного в кожного з нас таланту любови. Ісус дивиться на апостолів, на інших учнів і взагалі на людей довкола дуже реалістично, ні в якому разі не переоцінюючи їх. Він Сам застерігав від накладання на людей надміру важких тягарів. Застерігав якось і тих самих вчителів закону, які тепер звернулися до нього з підступними питаннями: «Горе й вам, законникам, бо ви на людей тягарі накладаєте, які важко носити, а самі й одним пальцем своїм не доторкуєтесь тягарів!» (Лк. 11:46). Коли ж Він виявляє одному з законників найбільші заповіді, на яких увесь Закон і Пророки стоять, Ісус не просто говорить про любов як абстрактну цінність. Він дає ключ до розуміння й відчуття змісту цієї любови: «Люби свого ближнього, як самого себе».

«Як самого себе»… Дивно, але ми, особи еґоцентричні, зосереджені переважно на власних проблемах, майже ніколи не надаємо значення цьому роз’ясненню. Христос же виміром нашої любови до інших людей і до Самого Бога пропонує обрати любов до себе самих. Не вимагає забути про себе, свої потреби, власні індивідуальні клопоти, а вчить використовувати ставлення до себе самих як школу та мірило вищих релігійних обов’язків людини. Не вчить забути про себе й самозречено працювати на інших – ні! Він навчає розглядати нашу працю для власних потреб як пролог до суспільної праці, служіння собі бачити сходинкою до служіння Богові.

І ось тут приходить дивне на перший погляд питання: а чи вміємо ми любити себе? Не Бога, не ближнього, а себе самого? Абсурдне, здавалося б, питання, в світі, що найбільше страждає від еґоїзму, від порізнености людей і зосередження кожного на власних потребах. Як би ми не прикривалися фразами про загальне добро, насправді ми дбаємо передусім про себе, своє здоров’я, добробут, стосунки з іншими, задоволення наших повсякденних потреб, комфортне й насичене життя. Чи ж це не любов?

Ні! Хіба любить себе пияк, наркоман, ненажера, розпусник, кваплячись задовольняти найпримітивніші забаганки тіла, а насправді руйнуючи і своє тілесне здоров’я, і свою людську особистість? Хіба любить себе підприємець, виснажливо працюючи для примноження багатства, прирікаючи себе на рабське служіння капіталові, перетвореному на ідола? Хіба любить себе політик, який іде на приниження й компроміси, на кожному кроці зрікається себе, аби тільки будувати привабливий для інших образ і здійматися вгору ієрархічною драбиною?

Джерелом наших життєвих криз найчастіше є брак любови до себе самих – справжніх, таких, якими створив нас Господь. Ми переживаємо страх від імовірного викриття іншими невідповідности свого правдивого «Я» тому штучному образові, що відомий оточенню. Страх за себе, брак довіри до Бога та до себе самих провокує почуття самотности, ізоляції, підозріливости, аґресії щодо інших.

Любов до себе є насправді одним із найскладніших дарів людини. Вона починається з повного прийняття себе такими, якими ми є, без ненависти, розчарувань і відмов. Мені бракує краси, фізичної сили, здоров’я, багатства, суспільного авторитету? Але Господь обдарував мене іншими талантами, які необхідно відкрити в собі й навчитися використовувати. І місце кожної людини в світі, місце кожного з нас у загальних Божих планах спасіння, є завжди унікальним. Пізнати цю унікальність, зрозуміти, прийняти її, навчитися її реалізувати – ось це і є надійна основа любови до себе самого.

Спокусник хоче нав’язати нам фальшивий образ нашого «Я», підміняючи його слабкостями, гріхами, лихими звичками, ненависть до яких може поширитися на ставлення до себе. Але Господь завжди готовий прийти нам на допомогу, визволити з полону оман і відшукати під руїнами помилкових вчинків та нав’язливих ілюзій здоровий і цілісний образ особистости, якою є кожен із нас. Адже й книжникові, який прийшов спокушати Ісуса, Він простягає руку допомоги, підказує, нагадує Давидові слова, аби той відкрив у Ісусі Месію, Христа, й знайшов у Ньому джерело власного зцілення. У святій тайні покаяння, у слові Євангелія Господь звертається й до кожного з нас, готовий, як люблячий батько, допомогти відкрити важке мистецтво любови – любови до Бога, до ближнього, до себе самих. Амінь.

(Переглянуто 72 разів, 1 переглядів сьогодні)