Притча про таланти

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 9 жовтня 2005 р.

Дорогі брати і сестри!

Сумним відкриттям для старших поколінь українців, вихованих у Совєтському Союзі, було те, що сховані гроші з часом втрачають свою цінність, тануть від інфляції. У спотвореному світі експериментального суспільства, де ми колись жили, нас намагалися переконати: совєтський рубль не дешевшає, а навпаки, збільшує свою купівельну спроможність, ціни ж поступово знижуються… Ми чули жахливі історії про сховані на горищі гроші, які побив шашіль або погризли миші, сміялися з них, але думали, що це трагікомічні випадки з окремими диваками.

Та ось на наших очах зникли мільярди рублів, покладених на ощадні книжки, пенсіонери ж, які розраховували на безтурботну старість, виявилися пограбованими зниклою в небуття державою. І тільки ті, хто не схотів тримати гроші у сховку, хто виявився кмітливішим і недовірливішим до комуністичних ідей, зумів уникнути цієї долі, а дехто й істотно збагатився.

На жаль, більшість із нас, українців, виявилася не готовою до входження в ринкову економіку. Ми й зараз воліємо складати, накопичувати гроші, хіба що вже не в рублях, а в доларах чи євро. Але, як цього року, наші заощадження можуть за кілька днів зменшитися на істотну частину, коли Держбанк вирішить змінити свою валютну політику, Мексиканською затокою прокотиться черговий ураган або відмова від прийняття конституції Європейського Союзу породить сумнів у перспективі євро.

Христос не дає нам економічних порад. Але він звертається до зрозумілих для людей різних епох явищ. І притча про таланти виявилася настільки близькою та переконливою для християн, що мало не в усіх європейських мовах назва давньої римської грошової одиниці, «талант», стала вживатися на позначення духовного потенціялу людини, наших здібностей і вмінь.

Ми всі заборгували Богові. Кожному з нас Він дав неоціненний дарунок – життя, дарував безсмертну душу. Кожного, прийняв він хрещення, чи не прийняв, вірує в Христа, чи зрікся Його, Ісус відкупив для вічного життя. Ми всі, створені на образ і подобу Божу, наділяємося Його унікальним талантом: творити, самостійно здійснювати життєвий вибір. Кожен із нас дістає здібності, які створюють його особисту життєву перспективу: інтелект, красу, фізичну силу, чутливу вдачу, художній смак. Ми можемо перетворити свою особистість на темний сховок, могилу для цих Божих дарів, а можемо приєднатися власною творчою працею в світі до Господнього акту творіння, наші ж сили в християнському служінні ближньому влити в потужний струмінь апостольського служіння Христової Церкви.

Можемо… Але чи чинимо так? Пригадуєте, як часто доводиться чути: «По натурі він добрий…» Буває, говориться це зі щирим співчуттям, буває – з неприхованою іронією. Та завжди за цими словами стоїть розчарування в людині, яка закопала свої таланти й не спромоглася реалізувати їх у житті. Мабуть, дехто згадує возного з «Наталки Полтавки», який здивовано заявляв: «признаюсь, что от рожденія моєго расположен к добрим ділам; но, за недосужностію по должності і за другими клопотами, доселі ні одного не зділал». Коли ми дивилися виставу, то, напевно, сміялися над цими словами. Але чи не була наша посмішка гіркою?

Досвідчені вчителі духовного життя радять нам, готуючись до сповіді, пригадати спершу дари, які ми одержували від Бога. Це могли бути наші життєві успіхи, почуття взаємного кохання, інші радісні емоції, просто приємні хвилини спокою та відпочинку. Скільки таких дарів ми дістаємо щомиті! Але чи вміємо ми помітити ці дари? І, не менш важливо, – чи вміємо ми не залишати їх для себе, ділитися ними з іншими? Чи вміємо, дістаючи від Небесного Царя таланти, не ховати їх у землю, а щедро давати іншим? Адже, даючи, ми не марнуємо, не витрачаємо ці таланти, а використовуємо їх для зростання, для свого духовного збагачення.

 «Кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має», – говорить цар із Христової притчі. Говорить до нас із Вами, навчаючи бути щедрими й далекоглядними. Є в нас прислів’я: «Скупий платить двічі». Воно добре пасує до Христових слів. Душевна скупість і небажання жити активним християнським життям обкрадають нас уже тут, на дорозі до майбутнього суду. Але як же дорого доведеться платити за змарновані таланти кожному, хто постане перед Суддею! І перед тим, як поринути в зовнішню темряву, де буде плач … і скрегіт зубів, чи не пригадає кожен грішник про легковажно потоплені в життєвій трясовині Божі дари, якими він не зміг поділитися з іншими? Не відкладаймо ж цей роздум на останню мить, коли буде вже пізно. Вчімося життєвої мудрости в тих придворних боржників, які зуміли до зустрічі з царем примножити одержані таланти й дістати заслужену винагороду. Вчімося вкладати свої таланти у власне майбутнє, щедро ділячись ними з ближнім, щоб з лишком повернути собі щедрі Господні дари, призначені кожному з нас. Амінь.

(Переглянуто 139 разів, 1 переглядів сьогодні)