Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 13 жовтня 2019 року

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні ми разом з Ісусом простуємо з-над Галилейського моря в інший бік Палестини — в краї Тирські й Сидонські (Мт. 15:21-28). Туди, де зараз розташовано Ліван, де в ті часи жили фінікіяни або фінікійці. Народ дуже динамічний, схильний до авантюр і водночас — народ, який сповідав суворі жорстокі культи.

І ось одна з представниць цього народу рветься до Ісуса, волає до Нього, вимагає від Нього зцілення для своєї доньки. І що ми раптом бачимо? Ісус Христос, Який досі чинив сотні зцілень і в Галилеї, і в Юдеї, раптом відсторонюється від жінки! Відразу спокусливо пов’язувати це з етнічною різницею, бо в євангельському читанні, згадується Ізраїль, який у нас пов’язується якщо не з сучасною країною, то з Яковом, який і був названий Ізраїлем, та з його нащадками.

Але очевидно, що ситуація тут набагато глибша. І вона зовсім не зводиться до стародавніх конфліктів між різними культурами, релігіями і цивілізаціями. Насправді ця ситуація дуже зачіпає і наше сучасне суспільство.

Коли ми говоримо мовою Біблії про синів Ізраїля, то згадуємо всіх тих, хто належить до монотеїстичної релігії — до віри в єдиного Бога. Зверніть увагу: коли на відпустах заупокійних богослужінь священик наводить побажання вічного Небесного Царства, то він вживає слова про лоно Авраама, Ісака і Якова для всіх людей. Бо за вірою ми всі – їхні діти! І саме в цьому сенсі слідування вірі Авраама, Ісака і Якова-Ізраїля Христос говорить про Своїх послідовників, про Своїх учнів.

Чи належить до них фінікіянка? Абсолютно ні! Вона приходить зі своїми стереотипами, вона рветься до Ісуса, вона не просить, а вимагає. Може, в чомусь це нагадує нам волання Ваалових жерців, що змагалися з Іллею, який викликав їх на своєрідний двобій, пропонуючи приносити жертви Богові (1 Царів 18:19-39). І коли жерці, чекаючи, що зійде вогонь на їхню жертву, довго стрибали коло жертовника і вигукували ім’я свого бога, пророк Ілля, глузуючи з них, сказав: “Кличте гучним голосом, може він задумався, він, мабуть, зайнятий або, можливо, він спить!” (1 Царів 18:27).

Саме до цієї культури належала й фінікіянка. Вона виховувалася в традиції людських жертвопринесень, вимагання від богів чогось. Фінікіянка сформувалася в релігійній культурі, яка від нас, на перший погляд, далека. Але я ось пригадую 1990-і роки, коли ми ще виїздили на джерела для освячення води 19 січня, в день Хрещення Господнього. Ми зустрічалися там з абсолютно масовою народною забобонністю, якщо не примітивним язичництвом. Люди, які ніколи не ходять до церкви, приходили на джерело і сподівались, що, коли священик окропить їх водою, цією водою змиються з них усі гріхи, і вони очистяться від своїх життєвих проблем. Вищою мірою наївне сподівання! Але водночас і прагматичне. Таке сподівання дехто приносить і до церкви, коли, приходячи сюди, думає, що купивши свічку, задобривши Бога пожертвою на церкву, дістав право вимагати від Бога жадану допомогу. Бог зобов’язаний йому допомогти.

Але Бог нікому з нас не зобов’язаний нічого! Ми всі — Його вічні боржники. Ми створені Богом, відкуплені Христом. І Бог зі Своєї ласки  дає нам Свої дари. На наших очах усвідомлення цього з’являється у жінки-фінікіянки. Почавши з вимоги зцілення доньки, вона переходить до культури прохання і сповідає віру, заявляє, що вірить у Христа. Це те, чого дуже бракує безлічі наших сучасників,. Вони, викликаючи священика освятити квартиру або заходячи до храму поставити свічку, не несуть із собою найважливіше – віру. Віру в безмежжя Божого милосердя…

Христос непомітно урухомлює талант віри, вкладений у серці кожного з нас. Тільки ми часто не можемо розвинути його в собі. Коли людину ніхто з дитинства не вчив розмовляти, вона так і не навчиться цьому самотужки. Легенда про Мауглі, яку використав Редярд Кіплінґ, є тільки легендою. Бо діти, яких знаходили серед тварин у джунглях чи замкненими нелюдами у підвалах або коморах, так і не навчилися говорити. Вони також не навчилися мислити як люди, бо мислення і мова пов’язані між собою.

Віра — талант, вищий за мову. Віра дається нам разом із безсмертною душею, коли ми приходимо в світ. Але віру необхідно розвивати. Необхідно відчувати Божу присутність і тягтися до Бога, плекати в собі віру і боронитися від спокус цинічного визиску віри, її імітування чи зведення присутности в церкві до якихось зовнішніх знаків.

За вірою фінікіянка одержує зцілення своєї дитини. “Нехай вам станеться за вашою вірою!” (Мт. 9:29) – знов і знов говорить до нас Христос через євангелистів. І свідомість цього є ключем до розгадки цієї складної, важкої для розуміння ситуації, яку пропонує нам обміркувати сьогоднішнє євангельське читання.

Нехай вам станеться за вашою вірою!” – пам’ятаймо про це! І цінуймо дар віри, який дав нам Бог, і який ми можемо розвинути через повсякденне зростання у вірі в благодатному світі християнської Церкви. Амінь.

(Переглянуто 25 разів, 1 переглядів сьогодні)