Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 1 жовтня 2017 року

Дорогі брати і сестри!

Іде сумна осіння пора, яка в старому візантійському календарі розпочинала новий рік. І ось відразу після першого великого свята церковного новоліття – Різдва Богородиці – настає черга дуже несподіваних днів поклоніння Чесному Хресту. Вони не пов’язані з якоюсь історичною датою, хоча повертають нас до давніх подій з перших століть історії християнства. Але в той же час вони стають ніби збільшувальним склом, яке допомагає нам відчути постійну присутність у історії світу Голгофи – страждань і смерти Ісуса на хресті.

Більш того, вони проєктують велику таємницю Відкуплення на життя кожного з нас. Адже свято Воздвиження Чесного Хреста не обмежується тільки самим святковим днем. Ні. І субота й неділя перед цим святом, і ціла низка днів після свята Воздвиження Чесного Хреста знов і знов нагадують нам: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння Твоє славимо!» (тропар свята).

Яке це відношення має до життя кожного з нас? Чи всі ми приречені на страждання, чи вони є неминучими для людини в земному житті? Звичайно, ні! «Взяти свій хрест» не означає обов’язково піти на муки, тортури, наругу. Але це означає бути з Христом, іти за Ним, діяти, як Він. Це означає чесно виконувати свої обов’язки.

Ми неминуче помітимо парадокс у Господніх словах. З одного боку Церква вчить нас, що найбільше наше покликання – це спасти свою душу. Кожна людина має дбати передусім про спасіння своєї душі. А Христос вчить нас, що хто дбає тільки про це, хто зосереджується на собі, на своїх власних потребах, той і втратить свою душу, той погубить її. Натомість же той, хто готовий віддати душу свою – найдорожче, що є в людини, – за Христа, за Церкву, за свого ближнього, той спасеться, той знайде її. (Мт. 16:25).

Парадокс цей покликаний стимулювати наш власний духовний пошук, глибше замислитися над сенсом почутого. І тоді ми зрозуміємо, що найбільшою помилкою для людини буде сховатися від суспільної відповідальности, замкнутися у собі. Навіть наша давня аскетична пам’ятка, Києво-Печерський патерик, наводить несподівані приклади: монах, який замкнувся у затворі, усамітнився в келії і почав дбати лише про власне вдосконалення, не розпізнає темні сили, які приходять до нього, а тому капітулює перед ними. І його рятують монахи, які лишилися ззовні, які жили і працювали у спільноті монастиря.

Звичайно, це стосується чернечого життя. Але ж, мабуть, і в кожного дорослого траплялися моменти в житті, коли хочеться сховатися від усіх довкола. А яка дитина не ховалася від інших, образившись на цілий світ, і, забившись десь у куточок, відмовлялася бачити навіть найближчих людей! Бувають у нас такі моменти. Найстрашніше, коли людина піддається цій спокусі і свідомо ізолює себе від зовнішнього світу. Мовляв, «ніхто мені не потрібен, дбатиму тільки про себе!». Оце і є спосіб погубити свою душу

Христос застерігає нас від того, щоб ми лишалися на місці в своєму життєвому та духовному поступі. Він кличе нас рухатися, діяти. Зростати у Христі і з Христом – ось що означає нести свій хрест. Постійно вчитися бути християнином і невтомно працювати для ближнього, дбати про нього, гідно виконувати свої обов’язки у зовнішньому світі, освітлювати його власною присутністю – це і є наш з вами хрест. Хрест цей буває дуже важким, але водночас він є найпочеснішим, що ми можемо мати у цьому світі. Бо тим самим ми й виконуємо заповіти Христа: беремо хрест і не скидаємо його зі своїх плечей, а простуємо за Христом.

Мабуть, тому поставлений період поклоніння Чесному Хресту на початку церковного року, щоб він, цей період, нагадав про наше світле, радісне покликання – нести в світ досвід Церкви, досвід добра, любови, миру, справедливости, збагачувати світ своєю повсякчасною живлющою присутністю. Присутністю християнина, готового щедро ділитися своїм багатством з іншими.

У ці дні ми знов і знов уклоняємося Чесному Хресту. Але день Воздвиження Чесного Хреста – це не просто день поклонів. Ті, хто був на утрені напередодні свята Воздвиження Чесного Хреста, звернули увагу: опускаючись із хрестом додолу, архиєрей потім підносить його все вище і вище, демонструючи цей хрест довкіллю. Ось у чому сенс цих днів, ось у чому покликання християнина: не ховатися із своєю вірою, не замикатися у вузенькому світі своєї оселі, родини. Навіть у світі Церкви.

Сміливо підносити хрест над світом, демонструвати його світові –це значить засвідчити своїм життям вічно живі євангельські цінності, які єдині можуть спасти і нас з вами, і цілий світ. Бо ж нагадує Христос: «Хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її» (Мт. 16:25). Амінь.

(Переглянуто 60 разів, 1 переглядів сьогодні)