Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 20 жовтня 2019 року

Дорогі брати і сестри!

Замислімося над тим, як точно і чуйно передає євангелист атмосферу цієї зустрічі (Лк. 5:1-11)! Це справді вражає, адже євангелиста Луки не було тоді над Генезаретським озером, коли до Петра, Андрія, і братів Івана та Якова Зеведеєвих прийшов Ісус. Вже однією-єдиною деталлю Лука відразу робить реальною картину цієї зустрічі: Ісус “побачив два причалені до берега човни. Рибалки, відійшовши від них, полоскали сіті” (Лк. 5:2). Для нас, людей суходолу, трохи важко собі це уявити. Але людина, яка була там і, можливо, була причетна до рибальської праці, звернула увагу на важкий стан, в якому після безплідної ночі повиходили на берег Петро, Андрій, Іван, Яків і, тяжко зітхаючи, промивали сітки від сміття, що потрапило в них замість риби.

Саме в цю мить приходить Ісус. Він уже зустрічався з генезаретськими рибалками над Йорданом, коли всі четверо — і Йонині сини, і Зеведеєві діти – сини грому (по-грецькому Βοανηργές)— прийшли були до Івана Хрестителя, щоб хреститися від нього (Ін. 1:35-42). Але потім галилейські рибалки повернулися додому, до свого важкого і одноманітного повсякдення, сповненого рідкісних успіхів і часто — марної праці. Тепер вони ніби повертаються до недавньої зустрічі над Йорданом, яка залишила глибокий слід у їхніх спогадах. Вони знову бачать того Чоловіка, на якого вказав Йоан Хреститель, говорячи: “Ось Агнець Божий, що на Себе бере гріх світу!” (Ін. 1:29).

Ісус входить у човен і починає промовляти до людей, які зібралися на березі. Кожен, хто бував на березі річки чи озера, знає, як розлягається голос над водою. В ті часи не було засобів звукопідсилення, як тут, у нашому храмі. Тож зустріч над озером давала добру нагоду Ісусові так промовляти, аби сотні або навіть тисячі людей, які зібралися на пагорбі, Його чули. Він промовляє до людей, навчає їх, і всі захоплено слухають. Але що діяти після цього? Повертатися до повсякдення?

Тоді Ісус дає їм знак Божої ласки. Він знову відправляє рибалок на працю. Вони повертаються до роботи, яку нещодавно залишили, – втомлені, розчаровані. Вони знову пливуть і закидають свої щойно промиті сітки. І раптом після безплідної ночі в сітки набирається стільки риби, що їхні човни починають тонути (Лк. 5:5-7)!

Відпливи на глибину” (Лк. 5:4) — ось ті слова Христа, які варто глибоко обміркувати. “Відпливи на глибину” — тобто, пам’ятай про велике, не розмінюйся на дрібниці, не думай, що, залишившись у своєму повсякденні і забувши про присутність Бога, ти можеш знайти успіх. Сподіваний успіх зрештою обернеться примарою.

Патріярх Мстислав любив повторювати прислів’я “Без Бога — ні до порога!”. Мабуть, кожен із нас переживав ситуації, коли з надією на успіх берешся за працю, покладаючись на себе, починаєш щось робити, а воно не вдається. Не вдається раз, удруге, втретє. Ти кидаєш роботу, але потім згадуєш, що забув помолитися вранці. Тоді ти стаєш на молитву, зосереджуєшся на розмові з Богом, перемагаєш розчарування, і знову берешся до роботи. І дивне диво — вона починає тобі так добре складатися, що годі було на це сподіватися! Ось такими маленькими чудами всіяне наше життя.

Щоразу, коли ми забуваємо про присутність Бога, ми наражаємо на великий ризик результативність нашої праці. І саме тоді, коли ми віддаємо Йому в жертву частинку свого серця, свого єства, коли ми розуміємо, що масштаби нашої присутности в світі мають бути набагато ширшими, ніж вузьке коло своїх повсякденних обов’язків, коли ми згадуємо про свою відповідальність перед Богом, народом, Церквою, коли ми відпливаємо на глибину свого людського покликання – ось тоді й наші справи обертаються на краще.

Іди за Мною” (Ін. 1:43) — слова, які Христос звертає до Своїх учнів, можуть стосуватися кожного з нас. Бо кожна людина переживає своє покликання. Немає вже зараз ніде в світі, навіть у найдальших джунглях Амазонії чи Індокитаю, людей, які б ніколи не чули Христового слова, не зустрічали місіонерів. Що ж говорити про нашу давню християнську країну! Але почути слово — це одне. Можна навіть зворушитися почутим словом, захопитися на мить, а потім забути про нього й вирішити: в тебе є свої важкі обов’язки — своє Генезаретське озеро і сітки, які треба мити після важкої праці.

Та коли ми згадаємо про присутність Христа і, замість того, щоб марнувати час на безплідні спроби повторити свої невдалі експерименти, виділимо частинку свого життя для того, щоб побути з Христом, вислухати Його, прийняти Його в наше серце, – ось тоді наше життя може суттєво змінитися. І, замість мілкої заплави, ми побачимо перед собою широку глибінь свого Генезаретського озера.

Сьогоднішнє Євангеліє важливе для кожного з нас. Я б радив кожному, повернувшись додому, ще раз перечитати його, не поспішаючи, і замислитися над кожним стихом. Адже воно звернене до нас. Воно закликає замислитися над своїм покликанням, почути його і не боятися виконати те, до чого Христос нас кличе. І саме тоді маленьке чудо, яке прийшло в життя генезаретських рибалок, може прийти й до нас і змінити наше життя. Амінь.

(Переглянуто 75 разів, 1 переглядів сьогодні)