Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 8 жовтня 2017 року

Дорогі брати і сестри!

Чи не траплялося в нашому житті так, що ми маємо якісь плани на наступний день, раненько прокидаємося, кидаємося відразу до роботи, а нам не вдається як слід зробити ні одного, ні другого, ні третього з усього запланованого. Все падає з рук, хочеться спати, виникає відраза до всього, що ми запланували. І так, розбитими, ми ледь-ледь дотягаємо до вечора і, не маючи сили помолитися, падаємо спати. Але й сон не йде! Непокоїть тільки думка про свою неспроможність, розчарування в своїх силах…

А буває і навпаки. Коли зранку ми не квапимося нічого почати робити, а відразу стаємо до молитви і, відчуваючи Божу присутність, віддаємо себе і свої справи в Його руки. Тільки просимо Бога допомогти нам зробити і одне, і друге, і третє. І так, із молитвою починаючи день, ми якось несподівано легко доходимо до вечора. Коли ж стаємо на вечірню молитву, то щиро дякуємо Богові за те, що Він був із нами, допомагав нам, що завдяки Йому ми встигли зробити навіть більше, ніж планували.

Мабуть, і Петро з Андрієм та Заведеєві сини, Яків та Іван, мали свої великі плани на описаний євангелистом день (Лк. 5:1-11). Удосвіта вирушили на хвилі Генизаретського озера, почали ловити рибу, бо тим вони жили. Повернувшись зі своїх мандрів до Йоана Хрестителя, де вони й зустріли Ісуса з Назарету, рибалки навряд чи розчарувалися в тому, що пережили над Йорданом, але вирішили надолужити все, що згаяли через цей похід. В усякому разі вирішили: «Так, добре вдосконалюватися, слухати Вчителя, але ж хто поробить за нас роботу вдома? Працюватимемо далі…».

Аж раптом вийшло, що, скільки вони не працювали, нічого їм не вдавалося: примхлива риба не йшла до їхніх сіток. Вони вже, розчаровані, прямували до берега. Ось тут перед ними й з’являється той Ісус із Назарету, з Яким познайомив їх Йоан Хреститель.

Через зустріч з Христом, через слухання Його слова, яке так лунко розлягалося над Генизаретським озером, вони відкрили допомогу, якої досі їм бракувало! Вони сумнівалися спочатку, не вірили Вчителеві, коли Він заохочував продовжити ловитву, але закинули сітки. Виявилося, що ніколи не ловили вони стільки риби, бо ледве змогли витягти сітку! Петро навіть попросив, щоб до них підплив інший човен, бо їхній міг потонути: стільки риби потрапило в їхні тенета.

Тут і настає час для ще одного випробування, яке може прийти і в нашому житті. Бо навіть тоді, коли ми відкриваємо, що з Божою допомогою нам так багато вдається зробити, ми можемо переоцінити себе, вирішити: ми самі такі вдалі, талановиті, успіх сам приходитиме до нас щодня. Це буде великою помилкою, коли ми почнемо покладатися тільки на свої сили і знову не помічати Бога.

Петро витримав цей іспит. І Петро, і його брат Андрій, і Яків з Іваном відчули, що їхнім успіхом вони завдячують присутності Божого Сина. У цю мить успіху, коли, здавалося, вони могли б перейнятися надією, що далі так і ловитиметься безліч риби, вони збагатіють, допоможуть родичам, – вони залишають все і йдуть за Христом! Це був, може, один з найважливіших іспитів у їхньому житті, який вони склали.

Дорогі брати і сестри!

Ми складаємо такі іспити непомітно для себе щодня, коли вирішуємо: встати раніше помолитися – чи довше поспати, кидатися зопалу до роботи – чи зупинитися і відчути присутність Бога, подякувати ввечері Богові за прожитий день – чи впасти в ліжко, забуваючи про Нього, покладатися на себе, свої плани – чи співміряти власні плани з євангельськими порадами, з тим, що Господь нам радить через слухання Його в молитві, через Його слово, яке ми читаємо у Святому Письмі.

Сьогоднішній уривок з Євангелія вчить нас бути мудрими і далекоглядними. А далекоглядність передбачає насамперед вміння озиратися і відчувати Бога ось тут, біля себе, у цьому світі. Ми називаємо Бога всюдиприсутнім, бо це унікальна здатність Бога, Який є і Особистістю, єдиною в трьох Особах, і водночас є скрізь і всюди, здатен допомогти в одну мить кожному на землі. Кожному, хто заслуговує на це, кожному, хто просить про це, кожному, хто відчуває Його біля себе.

Євангеліє вчить нас ставити себе на місце апостолів, які працювали на Генизаретському озері. Нашим Генизаретським озером є місце нашої праці, є наші оселі, є місце нашої присутности у світі. До кожного з нас Бог постійно озивається, стукає в наші серця, промовляє до нас. Коли ми зупинимося у своєму життєвому поспіху і пожертвуємо час для того, щоб послухати Бога, поговорити з Ним, саме тоді й може прийти в наше життя успіх, якого в іншому випадку, коли будемо покладатися на себе, ми ніколи не дочекаємося. Тільки успіх цей буде не таким, на який ми розраховували, а тим справжнім, фундаментальним, який єдиний здатний принести нам радість і втіху. Ті радість і втіху, які часом не приносить нам жоден із примарних життєвих бар’єрів, які ми долаємо. Амінь.

(Переглянуто 72 разів, 1 переглядів сьогодні)