Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 30 вересня 2018 року

Дорогі брати і сестри!

Днями мені прийшов гарний лист з Галичини, де один тамтешній діяч, який хотів добре висловитися про моє служіння тут, на Сході України, написав чимало гарних слів. І серед іншого зауважив: «Ми тут розуміємо, як важко Вам служити в такому занедбаному, атеїзованому, русифікованому реґіоні, як Східна Україна, Слобожанщина». Скільки разів кожному з нас доводилося зустріти саме таке, зверхньо-співчутливе, ставлення до нашого краю! Мені самому неодноразово разів доводилося, буваючи навіть у Центральній Україні, не говорячи про Західну, відповідати на питання: «А звідки Ви, де народилися? Часом, не в наших краях?». Тому нам дуже легко зрозуміти ставлення до Галилеї, яке панувало за часів Ісуса Христа…

«Хіба ж може бути з Назарету що добре?» (Ін. 1:46) – говорить один вихідець з тих країв, коли йому повідомляють, що Ісус, який проповідує над Йорданом, прийшов з Назарету Галилейського. І вони, рибалки з-над Генизаретського озера, – Петро з братом Андрієм, Яків та Іоан Зеведеєві – йшли в Юдею, над Йордан, щоб там слухати проповідь Іоана Хрестителя. Юдея була святим місцем: у Юдеї знаходився Єрусалим – місто, де здавна стояв храм, де він і продовжував діяти, хоч уже і без кивоту Завіту, який зник у давні часи. Але це була свята шанована земля, яка вважалася носієм безперервної релігійної національної традиції юдеїв. А Галилея, яку називали «язичницькою», була чимось глибоко периферійним, марґінальним, де змішалися різні народи, де навіть віра вважалася занечищеною всілякими забобонами. І мова настільки різнилася, що апостола Петра відразу вирахували за вимовою, коли він приходив до двору Каяфи, йдучи слідом за арештованим Ісусом.

Але Ісус здійснює Своє служіння переважно не в тій благословенній Юдеї. Ісус приходить туди, щоб прийняти хрещення від Йоана, Він простує щороку на прощі разом із Своїми учнями до храму. Там, у Єрусалимі, Він приносить Себе в жертву. Але проповідувати, збирати учнів Він іде в язичницьку Галилею. Сьогоднішнє євангельське читання (Лк. 5:1-11)оповідає про перший Його прихід, коли Він повертається у краї, де виріс. Бо хоч і народився, як пригадуємо, Ісус у Вифлеємі, але ж з Єгипту родина повернулася до Назарету. І там Він виростав майже тридцять років, навчаючись теслярського ремесла в Свого названого батька – Йосифа Обручника.

Ісус приходить над Генизаретське озеро. Напевно, Він провидів, або й чув від когось, що там саме працюють Його знайомі з-над Йордану – ті галилеяни, які приходили послухати Йоана Хрестителя і прийняти від нього, як і інші, хрещення покаяння. Напевно, в їхніх душах жив світлий спомин про дні, проведені над Йорданом. Може, згадували вони про те, як відкрилося Небо і голос Отця провіщав: «Це Син Мій улюблений, що Його Я вподобав» (Мт. 3:17). І вже хто-хто, а первозваний апостол Андрій не міг забути про те, що саме його покликав Ісус подивитися, де Він зупинився. Першого з усіх майбутніх учнів Господь покликав Андрія за Собою. Але це було десь у минулому. В буденності була важка праця. Майбутні апостоли вже призабули про зустрічі, пережиті в Юдеї, і знову поринули в нудну атмосферу повсякдення, важкої і водночас невдячної праці.

Христос приходить до них саме в мить розчарування, коли вони довго працювали і не впіймали майже нічого. Значить, не буде грошей, які можна було вторгувати, продавши цю рибу, щоб годувати родину. Знов настає час убогого животіння…

А Христос кличе їх у щось інше. Він на їхньому ж човні, на місці їх повсякденної праці звертається з проповіддю і до Своїх майбутніх учнів, і до всіх, хто зібрався на березі довкола. А потім Христос робить несподіваний жест. Він заохочує Петра: “Попливи на глибінь, і закиньте на полов свій невід” (Лк. 5:4). Ісус заохочує повірити в свої сили, забути про вбогість повсякдення, про принизливість походження з Галилеї. Заохочує відчути в собі силу, яка дається зустріччю з Богом. Петро вагається, не вірить. Але, керований словом Учителя, він таки зважується відпливти на глибінь, як закликає його Ісус. І що стається? Раптом, після безплідної праці він ловить стільки риби, що не може завантажити на свій човен і кличе інших на допомогу.

Петро повірив у себе, він відчув у собі силу. І тут ми бачимо той напрямок проповіді Ісуса, який з далекої Галилеї через двотисячолітню відстань лишається актуальним для нас. Христос іде не тільки для того, щоб сповістити про майбутнє Царство. Він іде, щоб відкрити нам наші власні сили. Божий Син приходить до нас, щоб покликати нас бути собою, не боятися пливти на глибінь, не боятися реалізувати свої таланти, а пам’ятати, що тільки той, хто сміливо йде вперед, здатний одержати винагороду. Він іде, щоб повести за собою учнів не для страждань, мук, образ, – повести для перемоги. Бо те, що буде на шляху до цієї кінцевої перемоги, цілковито компенсується остаточним підсумком. Тим тріумфом, який чекає на кожного, хто зважиться попливти на глибінь разом із Христом. Не ховатися десь у тихій затоці, а йти вперед.

І до нас Христос так само звертається, щоб ми пам’ятали про своє велике покликання — бути християнами. Ісус кличе учнів: “Ідіть за Мною, Я зроблю вас ловцями людей!” (Мт. 4:19). Ми так само покликані, аби підвести людей, які втратили віру в себе і змирилися зі зневагою, яка падає на них. Щоб вони повірили в себе, відчули в собі сили, відчули велич традиції, яка кличе їх на подвиг. Щоб відчули в собі спроможність здійснити свій подвиг.

Так, як відчули в собі цю спроможність галилейські рибалки в ту незабутню зустріч над Генизаретським озером, які, пішовши за Ісусом, справді стали основою Церкви і ловцями людей. Амінь.

(Переглянуто 59 разів, 1 переглядів сьогодні)