Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 15 жовтня 2017 року

Дорогі брати і сестри!

Колись американці українського походження з посмішкою розповідали мені, як колись наші земляки з підсовєтської України, вперше потрапляючи на Захід, не могли зрозуміти, звідки беруться гроші, коли вони вкладають картки у банкомат, а звідти раптом одержують якусь суму доларів. Хтось із них навіть захоплено вирішив, що гроші роздаються просто так, кожному, хто має таку картку. Родичам, які виросли за кордоном, треба було пояснювати: якщо ти гроші не поклав в банк, то ти їх з банкомату не отримаєш.

Ми можемо тільки кепкувати над людиною, яка, не дбаючи про город навесні, нічого не посадивши, приїздить восени на дачу і розраховує знайти там урожай. Бо ми знаємо: коли ми нічого не посадили, то нічогісінько нам і не вродить. Особи ж, які б вірили в те, що можна, не вкладаючи гроші в банк, одержувати їх із банкомату, або не садячи навесні городу, можна восени отримати врожай, є для нас хіба що персонажами, гідними анекдотів або казок.

Але як часто ми так само наївно і простодушно поводимося в духовному житті, коли прагнемо, аби нам люди робили добро, але самі виявляємося такими скупими на добро для інших! Виходить, ми не розуміємо: годі сподіватися зібрати те, чого не садили, й одержати те, чого не давали іншим.

Христос раз-у-раз навчає нас, як себе поводити: «І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви» (Лк. 6:31). В цьому ключ до християнської етики! Для усвідомлення її суті не обов’язково студіювати богословські праці. Досить виходити з елементарного міркування: що б ти сам хотів, аби тобі зробили? От і ти чини так само!

Ми можемо уявити собі вчинки милосердя як зерно, що його ми сіємо в землю, або гроші, які вкладаємо в банк.

Христос особливо нагадує: добрі справи – ось це і є наші справжні скарби, тільки ми одержимо прибуток від них не тут, на землі, а на Небі. І не треба скаржитися, що ти робиш людям добро, а тобі ніхто ніколи нічого доброго не робить. Бо таке часом доводиться чути священикам на сповіді…

Цьому є кілька пояснень. Одне з них те, що ми часто можемо бути такими неуважними і надто вимогливими до інших, що просто не помічаємо добра, яке нам чинять. А з іншого боку, якщо навіть зараз ми не одержимо відплати за свої добрі вчинки, то тим більшою буде відплата в майбутньому житті, на Небі. Бо там, у небесній скарбниці, не пропаде жоден наш добрий вчинок. Всі вони складаються в нашу єдину непроминущу скарбницю, єдиний банк, який ніколи не збанкрутує і не обмане нас – у скарбницю добрих справ.

Тож і в сьогоднішньому євангельському навчанні (Лк. 6:31-36) Господь вчить нас не бути скупими, щедро ділитися з іншими тим, що ми маємо, насамперед – своєю душевною добротою. Не заощаджувати посмішок, сліз співчуття, часу на розмови з іншими. Не заощаджувати того, що ми могли б зробити для свого довкілля, своєї творчої енергії, свого майна, яким ми можемо ділитися зараз, щоб не було запізно. Бо може виявиться, що все життя проживши й нічого не зробивши доброго, ми підходимо безплідними до своєї осени, до часу, коли б треба було вже збирати врожай для Неба. Коли, нічого не посадивши, ми нічого не зможемо одержати…

Сьогоднішнє читання, яке завжди припадає на осінню пору, нагадує нам про наш вічний обов’язок, а, може, навіть більше, – про вічне право робити добро, не думаючи про те, кому ми це добро робимо, не сподіваючись відплати вже зараз, пам’ятаючи, що кожен наш вчинок милосердя ми чинимо насамперед для себе, для свого майбутнього.

І саме тоді, у майбутньому вічному житті неодмінно ми зберемо щедрий врожай із кожної зернини добра, яку ми вкладали в наше життя. Амінь.

(Переглянуто 92 разів, 1 переглядів сьогодні)