Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 19 жовтня 2014 року

Дорогі брати і сестри!

Є слова в Євангелії (Лк. 6:31-36), які – скільки б ми їх не читали і якими б богословськими знаннями не володіли – завжди змушуватимуть нас зупинитися, ніби ми натрапляємо на якусь перешкоду. Зупинитися, щоб вгамувати внутрішню полеміку з ними. Нам так важко згодитися із Христовим закликом любові до ворогів! Щодо любові до ближнього – ми розуміємо. І поняття ближнього ми можемо поширити на багатьох людей, навіть, не знайомих безпосередньо з нами. Але як навчитися любити ворогів?!. Ми цього ніколи не зможемо навчитися, якщо не осягнемо всю глибину Божої любові.

Бог любить нас? Так, безперечно. Це ми знаємо і в цьому ми впевнені. Але хіба мало Він посилає на кожного з нас випробувань? Хіба мало іспитів кожен із нас, навіть найменших, уже проходив у своєму житті? І ми знаємо, що ще будемо їх проходити. Бо «любити» – не означає потурати слабкостям. «Любити» – не означає залишатися байдужим до вад іншої людини. Якраз той, хто любить, здатний бути сміливим і мужнім у викритті вад свого ближнього і в допомозі їхнього подолання. Нашим другом є не той, хто примирливо дивиться на всі наші слабкі сторони, не робить нам зауважень і тільки іронічно посміхається, коли ми говоримо дурниці. Справжнім другом є той, хто здатен нам прямо у вічі сказати: «Ти не правий. Ти помиляєшся». В цьому і полягає любов: допомагати людині, яку ти любиш, ставати кращою.

Коли ми говоримо про ворогів, то любов до них і виявляється в тому, що ми повинні розуміти: вони гідні кращої долі, вони здатні бути кращими і робити кращим світ довкола себе. І наша місія у тому, аби допомогти їм це зробити, допомогти позбутися вад, які вони мають, і стати на шлях удосконалення. Отже, любов передбачає наше вміння гідно зупинити руку ворога, відкинути його від наших кордонів. Наша любов виявляється у тому, щоб силою стримати ворога від чинення зла, допомогти йому долати корені гріха у собі.

Це стосується не тільки наших особистих ворогів, але й тих, хто сьогодні складає небезпеку для всіх нас. Як спокусливо сьогодні сказати: «Та нащо нам ті частини Донецької і Луганської областей, які окуповані Росією! Там усі ставляться непримиренно до України. Вони ходили на вибори – тож хай собі гинуть, замерзають взимку. Хай лишаються під бандами, які сьогодні володарюють на тому просторі!». У цьому якраз не буде любові. Любов – у тому, щоб іти на допомогу нашим заблудлим братам і сестрам, щоб допомагати їм визволитися від окупації, щоб допомагати здоровим силам, які є на Донбасі, скинути з себе ганебне ярмо кримінальних злочинних угруповань, що володарюють на тій землі, такій близькій до нас із вами, до Харкова.

Те саме стосується наших особистих ворогів. Ми дуже часто робимо ворогами людей, які не хочуть нам зла. Ми часто формуємо в своїй уяві, в своєму розумі образ ворога і проєктуємо його на іншу людину. А, може, та людина ніколи і не говорила про нас погано? Може, вона й не думає вчинити нам щось лихе? Може, ця людина навпаки – хоче змінити нас, бажає нам добра і з любови до нас говорить речі, нам неприємні, складні для сприйняття? Саме тому найвища християнська мудрість – робити із ворогів друзів, змінювати їх своєю любов’ю. Бо тільки любов’ю ми можемо їх перемогти. Любов’ю енергійною, любов’ю вимогливою і непримиренною до їхніх вад.

Ми повинні ненавидіти зло, ненавидіти носія зла – сатану. І водночас ми повинні рятувати від його влади, від влади ненависти тих людей, які нею опановані. А це вимагає віри в них! Важко вірити в іншу людину, яка нам не подобається. Але якщо ми віримо в Бога, ми знаємо, що Він є всемогутній, Він здатен змінити цю людину. І наша любов до цієї людини починається з молитви – молитви за наших ворогів, за тих, хто ненавидить і кривдить нас, з нашої відкритости до них, вміння слухати їх і виправляти їхні помилки, а не тікати від спілкування.

Наша любов вимагає активної життєвої позиції і бажання змінити світ довкола себе, співдіяти із Богом у поліпшенні цього світу. Саме тоді, коли ми будемо так чинити, ми і станемо хоч трішки подібними до нашого Творця, Який Своєю безмежною любов’ю обіймає кожного з нас – і праведників, і грішників, і вміє вибачити нам навіть найважчі наші провини.

Хай же ця Божа любов стане зерном любови до світу довкола нас, до нашого ближнього, навіть до того, який сьогодні в силу різних обставин став у позицію нашого ворога. Амінь.

(Переглянуто 275 разів, 1 переглядів сьогодні)