Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 27 жовтня 2019 року

Дорогі брати і сестри!

Колись у дитинстві ми читали оповідання про Мауглі з Книги джунглів Редьярда Кіплінга і захоплювалися тим, як цей Мауглі зумів, виростаючи поміж зґраї вовків, стати царем джунглів. Він керував звірами довкола, і вони йому корилися. А потім він самотужки відкрив в собі людину — господаря життя.

Ми дорослішали, і нам траплялася інформація про те, що, справді, знаходили таких дітей, які виросли поміж звірами. Але ці діти не змогли стати людьми… Бо вони не мали взірця виховання для себе — людини. Ці діти намагалися наслідувати тих звірів, у зґраї яких виростали. І потім, опинившись серед людей, вони вже не могли цілком відродитися до рівня людини.

Ми можемо скільки завгодно розповідати малій дитині про добрі, потрібні речі, навчати, повчати її. Але все це може переважити наш власний непродуманий вчинок, грубі слова, якими ми при цій дитині дозволили собі відгукнутися на адресу інших, сімейна сварка, коли батьки забуваються і починають ображати один одного, а дитина стає свідком цього. І тоді всі плоди нашого турботливого виховання дитини можуть бути знищені.

Бог формує нас на Свій образ і подобу не тільки в момент творення, але й провадячи нас через усе життя. Христос приходить у світ саме для того, щоб дати нам цей взірець. І слова, які ми слухаємо сьогодні через переповідання апостола і євангелиста Луки: “Будьте милосердними, як і ваш Отець милосердний” (Лк. 6:36), – мають у собі ключ до нашого зростання. Так само, як і молитва Отче наш, яка навчає нас: “І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим” (Мт. 6:12).

Христос говорить речі, які спочатку несприйнятні для людського розуму. Як це – любити ворогів? Вони ж бо вороги! Їх треба ненавидіти, викривати, нищити. Але Бог любить усіх! Любить і безбожників, і аґностиків, і людей нехристиянського віросповідання — кожну людину Він любить як Батько. Бо кожна людина є Його творіння. І в Христі дається взірець кожній людині!

Нам важко сприйняти цей взірець, оскільки Бога ніхто ніколи не може побачити. Ми можемо тільки відчути Його духовно, через своє серце. Саме тому до нас приходить Слово Боже, воплочене в тілі, – Ісус Христос, Який у Собі несе цей взірець. Він дасть нам його на хресті, коли молитиметься і турбуватиметься не про те, що Він Сам помирає, а що Бог суворо судитиме тих, хто Його розіп’яв: “Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять!” (Лк. 23:34). Ісус захищає Своїх катів!

Нам важко навчитися коректної поведінки. Часом у нас переважають емоції. Часом нам хочеться нищити все те, що відрізняється від наших поглядів. Христос же не просто кличе нас переінакшитися внутрішньо, ні. Він кличе нас повернутися до нашого власного покликання. Бо коли ми маємо зло, ворожість, ненависть до іншого, то тим самим нищимо самих себе. Ніщо так не знищує людину, як ненависть. Вона ніби вірус, який живе в нашій душі і змушує весь час думати про того, кого ми ненавидимо. Ми стаємо залежними від об’єкту нашої ненависти, стаємо заручниками наших емоцій. І відпустити ворога, пробачити йому – значить передусім звільнитися від його домінування над твоїм власним єством.

Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять!” – ось ті слова, які можуть допомогти нам у багатьох життєвих ситуаціях. Вони вчать не сприймати наших противників, наших опонентів як споконвічних ворогів, представників якогось іншого, демонічного світу. Бо ж усі ми — Божі діти. Всі ми, маючи спільного Небесного Отця, — брати і сестри.

Усвідомити це допомагає нам приклад Ісуса Христа. І сьогоднішнє свято, яке припадає на цю неділю, – день пам’яти святих отців VII Вселенського Собору (787 р.) в Нікеї — допомагає нам відчути багатогранність цієї присутности.

Що вчинив цей Собор? Він відновив іконошанування, засудив іконоборництво. Здавалося б, на ньому лише завершилася давня і досить абстрактна дискусія про шанування ікон. Аж ні! Ця дискусія і нині зачіпає наше відчуття Бога. Бо в чому полягала суть дискусії про іконошанування? Вона пропонувала замислитися над тим, чи можемо ми зобразити святість на полотні, на дереві, в скульптурі? Чи можна взагалі зобразити Бога?

Звичайно, Самого Бога не можна зобразити. Але Він являється до нас, щоб дати видимий образ Себе. Як ми ще по-українському називаємо ікони? Образи! Бо ікона не обов’язково несе в собі точне зображення святого. Зображений на ній праведник зовсім не обов’язково буде портретом тієї людини, що на цій іконі зображена. Ну хто з художників бачив на власні очі святителя Миколая! Ікони покликані відобразити образ святости, який несе та чи інша людина. А в іконі Самого Спасителя ікона має дати нам відчути постійну – видиму, матеріяльну – присутність Христа у світі. Вона допомагає нам відчути постійну присутність Ісуса, котрий прийшов до нас як воплочене Слово Боже через Діву, щоб бути з нами, очолювати Церкву, зробити з Церкви Своє містичне Тіло і нас усіх включити до неї.

Саме тому ми проходимо іспит свого християнського сумління в церкві, що ми вчимося любити один одного, вчимося пробачати один одному, вчимося пробачати нашим ворогам. Не реабілітувати зло, не вибачати зло, а боронитися від зла, захищаючи від нього й того, хто вільно чи невільно став його носієм.

«Будьте милосердними, як і ваш Отець милосердний» – ці слова винесемо ми із сьогоднішньої Служби Божої. І запитаймо себе: “Чи можу я бути таким же милосердним, як мій Небесний Отець? Чи вмію я пробачати не тільки друзям, а й своїм ворогам? Чи вмію я давати взірець іншим: власним дітям, друзям, колегам – своєму оточенню?”.

А ще, читаючи сьогодні молитву Господню Отче наш, глибше замислімося над її словами: “І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”. Амінь.

(Переглянуто 112 разів, 1 переглядів сьогодні)