sermon_lg

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 3 листопада 2013 року

Дорогі брати і сестри!

В ці дні ми слухаємо в церкві читання з Євангелія від Луки, які переповідають Нагірну проповідь. Це другий скорочений варіянт викладу Нагірної проповіді поряд із тією розширеною версією, яку дає нам євангелист Матей (Мт. 5-8). Але саме в цьому стислому варіянті, може, більш виразно виділяється зачало, визначене для нинішнього недільного читання (Лк. 6:31-36). Його центром є слова, які ми чуємо наприкінці: «Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!» (Лк. 6:36).

Милосердя – це ознака нашої Богоподібности, того, що ми несемо в собі образ і подобу Божу. Ми, як і Бог, здатні творити добро – те найцінніше, що є у світі, те, чим увесь світ будується. Бог чинить добро, не розрізняючи, для кого Він його  чинить. Він створює людину не тому, що Він мусив так робити, не тому, що його до цього змушували обставини. Бог нічого не мусить, і немає таких обставин, які б спричиняли Його дії. Він чинить це з єдиного почуття – милосердя. І тим самим Бог дає нам усім зразок так само чинити: бути співтворцями світу через чинення добра, через мистецтво бути милосердними.

Але як же часто ми хочемо обмежити себе в цьому мистецтві! Як часто хочемо ми звузити коло тих, до кого дозволяємо собі бути добрими, і розширити коло тих, до яких добрими бути не можна! Ми не хочемо бути добрими до людей, які нам неприємні, від яких ми ніколи не дочекаємося добра. Ми хочемо чинити добро тим, хто може нам відплатити тим самим. Але це девальвує добро. Саме цим ми втрачаємо ту ознаку Богоподібности, яка виключає очікування зворотньої дії – те, що прагматичний розум визначає розхожою фразою «Ти мені – я тобі!».

Бути милосердним, як Бог, означає чинити добро, не думаючи про те, чи воно повернеться до тебе і кому саме ти це добро чиниш. А найголовніше – вміти руйнувати бар’єри, які ми будуємо в житті, творячи собі ворогів. Бо коли ми витісняємо певне коло людей поза сферу добра, яке ми чинимо, поза сферу нашого милосердя, ми не їх обкрадаємо, а самих себе. Ми творимо собі замкнене ґетто, обгороджене мурами взаємних підозр і упереджень, за яким ми розташовуємо сферу, ворожу щодо нас. Звернімо увагу: що більш підозріло ми ставимося до довколишнього світу, то вужчим і страшнішим стає наш особистий світ.

Можна займати яке завгодно високе становище в світі, але ненавидіти і боятися цей світ, будувати довкола себе мури ворожнечі, будувати нові й нові межигір’я[1], ховатися в них від інших людей, вважаючи їх суперниками або й ворогами.

Мистецтво творення добра передбачає талант творити із ворогів друзів. Бо саме тоді, коли ми, не очікуючи відплати, чинимо добро людям, байдужим нам, або, може, і ворожим, – саме тоді ми вносимо свою частку в творення світу добра. Того світу добра, котрого нам так катастрофічно не вистачає…

Христос навчає апостолів і нас разом із ними розширювати свій світ добра. Розширювати, залучаючи до нього все нових і нових людей, творити із ворогів друзів. І саме тоді ми можемо розраховувати, що світ, осяяний променями наших добрих справ, нашого милосердя, ставатиме добрішим, лагіднішим, що світ змінюватиметься. Бо бути співтворцями Божого світу означає змінювати його, дозволяти собі осявати цей світ променями нашої власної любови і тим самим забезпечувати і собі перспективу одержання неймовірно рясних і щедрих дарів від Бога. Адже, коли ми віддаємо, ми й одержуємо. І ми можемо розраховувати на одержання милосердя, коли ми самі щедрі на милосердя до інших. Коли ми милосердні як Отець наш милосердний до нас. Амінь.



[1] В Межигір’я 2013 р. розташовувалася резиденція тодішнього президента України Віктора Януковича.

(Переглянуто 53 разів, 1 переглядів сьогодні)