277271230_960

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 7 липня 2013 року в церкві Всіх святих землі Української (Красний Луч)

Дорогі брати і сестри!

Який у нас сьогодні насичений день! Ми згадуємо сьогодні, як і кожного першого дня тижня, воскресіння Христове, повертаючись до тієї вихідної події, яка відкрила нам усім шлях до вічного життя, шлях до спасіння. Водночас сьогодні, в день Різдва Івана Хрестителя, ми знову простежуємо таку драматичну, важку історію народження Предтечі Господнього (Лк. 1: 5-25). Його праведні батьки не були грішними людьми, але як довго вони мали чекати на радість – на народження дитини! Як довго вони молилися Богові і сподівалися, не втрачаючи надії! А це, мабуть, у житті кожної людини найважче: не втрачати надії, не залишати своїх сподівань навіть тоді, коли вся логіка людського життя суперечить тому, що Бог тебе почує і допоможе. А Бог дає нам відповіді тоді, коли ми витримуємо всі іспити, коли лишаємося з Ним, коли не зраджуємо.

І нарешті, сьогодні, в храмовий день вашої парафії, ми згадуємо всіх святих нашої землі, всіх тих, хто від віку прославив її, пішовши слідом за Христом. А це був шлях далеко не легкий. Навпаки, вже перші кроки християнства на Україні були скривавлені жертвою мучеників варягів Федора та Іоана. Жертвою наших найшанованіших в Київській Русі князів мучеників Бориса та Гліба. Тих князів, які загинули, не бажаючи ставати призвідцями братовбивчої війни, воліючи краще померти, ніж підняти руку проти свого брата.

Так крок за кроком ми можемо простежити насичену, багату, часом важку історію святости української землі. Але чи це тільки історія? Ні. Святість ніколи не може залишитися в минулому. Вона не є надбанням пережитих років. Святість життя є взірцем для нас і заповітом від тих, хто вже пройшов цей шлях.

Ось невдовзі перед причастям ми почуємо слова «Святеє святим». Вони нагадають нам, що ми всі – християни, всі хрещені люди – покликані до святости і призначені для неї. Наше майбутнє – вічне Небесне Царство, відкрите для святих. І ми, коли хочемо ввійти в йлшл двері, маємо бути святими. А що для цього потрібно? Про це нагадує нам перше сьогоднішнє євангельське читання (Мт. 4:18-23). Христос Сам іде до учнів. Бог не чекає, поки людина повернеться до Нього зі своїх блукань. Він посилає Свого Єдинородного Сина, тобто Сам, у другій Своїй Особі, Триіпостасний Бог спускається до нас, щоб обійняти, пригорнути нас, як батько блудних дітей, і повести з Собою. Так, як добра мати вибігає ввечері шукати свою дитину, що забавилася десь на вулиці, бере її в свої обійми і, пригортаючи, несе додому, хоч, може, та дитина і пручається, і хоче ще побавитися на вулиці.

Бог Сам іде нам назустріч. І цей поклик можна почути, як почули Йонині сини Симон-Петро та Андрій, Зеведеєві сини Яків та Йоан. І вони пішли за Христом. Цей похід не був однозначним. Вони й далі робили помилки, спотикалися. Петро – той, кого ми називаємо первоверховним апостолом, – зрадив свого Вчителя, тричі виявивши слабкодухість, коли Ісус перебував на суді у первосвященика (Мт. 26:69-75). І що ж, Христос прокляв його, відкинув? Ні! Він лише запитав Петра: “Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене?” І, почувши тричі відповідь, сказав: “Паси вівці Мої!”, цілком пробачивши Петра і пославши його пастирем Своїх овець (Ін. 21:16).

І Зеведеєві сини перед тим, як Христос був розіп’ятий, ідучи в Єрусалим, сподівалися, що вони сядуть на престолі разом з Учителем. Вони думали: коли Христос виконає Своє месіянське призначення, то стане для них царем, а вони для Нього – вельможами (Мр. 10:35-40). Як же вони помилялися! Троном для Христа став хрест на Голгофі! Брати ж потім також пережили свої страждання: і загиблий за Христа Яків, і останній з апостолів, Іоан Богослов, що прожив таке довге важке життя, сповнене переслідувань, і сподобився побачити на острові Патмос видіння майбутнього, відбиті в його Одкровенні.

Ми опиняємося зараз у такому насиченому святістю світі, в такій атмосфері, яка може нас усіх знітити, налякати. Хіба ж ми можемо бути такими, якими були апостоли минулого чи святі князі? Можемо, кожен з нас може! Всі ж бо святі були звичайними людьми. Тільки важливо відчути мету свого життя. Христос в одній з притч нагадує про купця, який знайшовши коштовну перлину, продає все, аби тільки її придбати (Мт. 13:45-46), бо вона варта того. І для нас усіх майбутнє Царство, відкрите Христом, є коштовною перлиною, перед якою губляться усі найбільші багатства світу.

Ми переживаємо зараз дуже важкі, непрості часи. Часи, які кожного з нас штовхають до розчарування, до втечі від інших людей, до замикання в собі. Часи, коли здається страшно жити через видіння страшного майбутнього, які навівають на нас різні самозвані провидці, через ті картини панівного зла, які з однієї програми телебаченні переходять в іншу. Але ми повинні тримати відкритими очі до світла, яке йде до нас, і пам’ятати, що ніколи Бог би не створив світу для зла. Бог створив світ добрим. Кожен, хто читав книгу Буття, пригадує рядки: “І бачив Бог, що добре воно” (Бут. 1:25).

Для добра створив нас Бог, для добра створив Він світ. І завжди Бог допомагає тим, хто боронить добро, захищає його від зла. Кожен із нас, християн, покликаний бути творцем добра. А скільки в кожного з нас можливостей чинити добро щодня! Допомогти сусідові, провідати хворого, потелефонувати тому, з ким давно не розмовляли, просто посміхнутися людині на вулиці, яка, може, йде зажурена і не бачить довкола себе ніякого просвітку, – кожен із нас може і мусить чинити добро. Саме тоді ми й будемо торувати собі шлях до майбутнього: через добро й любов, тобто через наслідування Самого Христа. Бо Він прийшов до нас, аби показати: єдина сила, якою ми можемо здобути майбутнє, – добро, любов, прощення.

Це саме ті якості, що роблять людину святою. Бо не зовнішнє наслідування якоїсь однієї моделі поведінки, якогось одного зразка є запорукою святости. Ні. Всі святі різні між собою. Кожен із нас також має свою вдачу. Але присвятити себе служінню ближньому, пробачати ближнього і не нарікати на нього, не чинити зла, бути сівачем добра у світі – ось що значить іти за Христом. Іти шляхом, сповіщуваним Іоаном Предтечею. Шляхом, що ним пройшли сотні і тисячі наших праведників, які не тільки лишаються для нас зразком із минулого, але й є нашими супутниками у дорозі до Неба, на дорозі святости. Амінь.

(Переглянуто 58 разів, 1 переглядів сьогодні)