Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 27 березня 2016 року

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні дуже зручний день для того, щоб поміркувати над євангельським читанням про розслабленого (Мк. 2:1-12). Бо, мабуть, кожен із нас сьогодні відчував себе трішки розслабленим, коли вранці не хотів вставати і думав про те, як би ще заощадити собі з цієї годинки, на яку менше в ніч переведення часу[1] нам довелося спати.

Розслабленість, параліч – хвороба, яка часто зустрічалася в ті часи, коли визначити точний діагноз хвороби було набагато важче, ніж нині. Та й зараз ми бачимо багато людей, які не можуть через хворобу підвестися з ліжка. І частина з них, особливо – серед старших людей, мають завинити в цьому себе самих. Адже буває так, що людині після операції треба якомога швидше повертатися до життя, вставати, рухатися. А коли вона впадає в апатію, залишається в ліжку довше, ніж треба, тоді буває так, що до смерти та людина вже не може підвестися.

Христос промовляє Своїми вчинками до нас усіх, а не тільки до фізично хворих людей. І розслабленість, від якої зціляє Ісус хворого, що його принесли на місце зустрічі Спасителя із юдеями, – це знак, адресований кожному з нас. Кожному, хто відчуває душевні лінощі, таку собі неповороткість, небажання щось змінювати в собі. Це дуже важка спокуса. Буває, що навіть піст ми розуміємо, як час якщо не збайдужіння, то, в усякому разі, час звільнення від зайвих занять і турбот, час перепочинку. Але духовний перепочинок не означає неробства! Праця над собою вимагає інтенсивности, невпинности. І Христос прийшов, аби нас зцілити від цього духовного збайдужіння, від небажання змінювати щось у собі і в світі довкола нас.

Християнство ніколи не закликало до апатії. Сьогодні дуже прикметний день – день пам’яти небесного покровитель нашої бібліотеки преподобного Венедикта Нурсійського[2]. Він, формуючи свої чернечі громади, привчав їх керуватися гаслом, яке люблять писати на іконах преподобного: «Ora et labora» -«Молися і працюй». Він учив поєднувати два покликання християнина: постійно пам’ятати про Бога, звертатися до Нього в молитві, але не використовувати це для втечі від земних турбот. Вміти забезпечувати себе і допомагати ближньому, бути активно присутнім у світі – ось до чого привчав свої монаші громади преподобний Венедикт.

Чернечі осередки преподобного Венедикта стали дійсно тим каталізатором, який допоміг подолати страшну психологічну хворобу, що нею недугувала Римська імперія в період свого помирання – загальну суспільну депресію. Монахи-бенедиктинці непомітно виводили Європу з депресії. Вони своєю активною, креативною присутністю змінювали світ довкола себе, давали взірець новочасної обробки землі, поєднання фізичної та інтелектуальної праці, збирали і рятували книги, до яких байдужіли вихідці з пізнього античного світу. Вони, монахи, привчали дбати про майбутнє.

У цих скромних бенедиктинських монастирях починалася нова Європа, та Європа, яку ми тепер знаємо, яка прийшла на зміну загальному запустінню п’ятого, шостого, сьомого століть. Саме через те преподобного Венедикта і називають батьком Європи.

Для нас у ці дні слово Європа набуває нового сенсу. І багато хто сьогодні стежить за тим, як же йтиме голосування у Нідерландах[3]. Чи згодяться вони на укладання нашою країною Угоди про Асоціацію з Євросоюзом? Це дуже принизливий стан, коли ми споглядаємо і чекаємо, що за нас вирішують інші.

Очевидно, що найстрашніше для нас усіх в Україні було б завмерти і чекати: «А як воно буде? Чи приймуть нас чи не приймуть?». І чекати, що від формального визнання нас європейцями ми змінимося самі по собі. Ні в чому ми не змінимося!

Навіть якби нас зараз прийняли до Євросоюзу, якщо ми не почнемо працювати, діяльно змінювати світ довкола себе, боротися за подолання реліктів комуністичного минулого, які ніяк не хочуть залишити наше життя, долати новітніх олігархів із їхніми претензіями на правління в Україні, то ніякий Євросоюз нас не змінить. І всі нормальні люди відвернуться від нас.

Гасло «входження в Європу» є підступним саме з себе тому, що воно виходить із того, ніби ми не є європейцями, ніби ми народилися і виросли десь поза цим цивілізаційним полем. А це не так! Україна від самого початку була великою європейською державою. І це решта Європи має відчувати брак України в своїй новітній історії. Західні європейці повинні нас кликати, вони повинні дбати про те, щоб ми формально приєдналися до них і доповнили те, чого Європі бракує, а не навпаки!

Саме тому сьогоднішній день роздумів про розслабленого є водночас днем нашого заклику до активного служіння у світі. «Уставай… та й ходи» (Мк. 2:9) – звертається Христос до всіх нас!

Великий піст – це не час забути про все на світі і поринути в свої комплекси. Ні! Це час звільнення від комплексів, час, коли ми, працюючи над собою, звільняємося від того непотребу, який накопичився в нашій душі, очищуємо її, щоб стати в світі гідним відображенням Божої присутности, гідно виконувати покликання образу і подоби Божих. І разом із Ним творити світ майбутнього. Творити своєю працею, а не чекати, що хтось інший змінить його для нас з вами. Амінь.

[1] Остання неділя березня – час переходу на літній час, коли годинники переводяться на годину вперед.

[2] 14/27 березня – день памʼяти прп. Венедикта Нурсійського.

[3] У Нідерландах проходив референдум, який більшістю голосів відмовився від надання Україні статусу асоціяції з Європейським Союзом.

(Переглянуто 79 разів, 1 переглядів сьогодні)