photo75 в Капернаумі

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 16 березня 2014 року

Дорогі брати і сестри!

Кожне євангельське читання змушує нас замислитися над багатьма речами. І насамперед ми маємо поміркувати: а чому саме цей уривок читається сьогодні, на початку Великого посту (Мк. 2:1-12)? Більш зрозумілим було читання першої неділі, але зараз?.. Яке відношення має до Великого посту епізод із перебуванням Спасителя в Капернаумі, зціленням розслабленого?

Якраз роздуми над цією проблемою допомагають нам відчути завдання і ціну Великого посту: зцілення кожного з нас від хвороби розслаблености – апатії, безініціятивности.

Ким саме був той, кого Євангеліє називає розслабленим? Можливо, це був паралізований чоловік, може, це був хворий на розсіяний склероз. Лікар би висловив чимало різних припущень щодо фізіології цієї хвороби. Але очевидно, що, оскільки розповідь про зцілення розслабленого призначена на час Великого посту, вона має для нас насамперед духовний сенс. І нагадує нам євангельська історія про небезпеку духовної розслаблености, тобто лінощів. Бо Великий піст вчить нас бути динамічними, енергійними.

І це не парадокс. Бо Великий піст руйнує наш узвичаєний спосіб життя. Він змушує нас змінювати режим харчування і меню. Він посилює молитовну інтенсивність нашого життя. Великий піст пропонує зовсім інший порядок богослужінь в церкві, відмінний від звичайного. Він змушує нас оновлюватися і нагадує нам про необхідність постійно шукати в житті нового. Він вчить нас бачити життя як дорогу. Дорогу до Бога, дорогу активного звільнення від гріха, боротьби з гріхом, пошуку праведности, пошуку перспективи духовного зростання.

Для нас, українців,для нашої національної вдачі це є дуже важливим уроком. Бо як багато доводиться нам страждати від браку ініціятивности, від апатії, від невміння виявляти наполегливість там, де це необхідно! Хто всерйоз ставитиметься до нас, якщо ми будемо замість того, щоб оборонятися від злочинця, кликати міліцію, або будемо чекати чиєїсь допомоги, коли нас обкрадатимуть, замість того, щоб схопити за руку шахрая і знешкодити його?

Сучасні, дуже важкі випробування, які падають на нашу державу і так чи інакше стосуються кожного з нас, також вчать нас бути діяльними – діяльними у звільненні від зла. Недавно я дивився дуже показове інтерв’ю однієї жіночки з Криму, яка виявляла себе прихильницею входження до Росії. Вона пояснювала свої погляди дуже просто і, мені здається, чесно: «Ми виросли в Совєтському Союзі, звикли до нього. А Росія дуже схожа на Совєтський Союз. І тому ми хочемо ввійти в неї, щоб жити так, як колись жили».

Для християнина це має виглядати абсурдом. Яка ще країна завдала стільки шкоди Церкві, як Совєтський Союз? Де ще впало стільки мільйонів жертв, як у тій країні, імперії зла? І сама думка про повернення до червоної імперії для християнина є абсолютно неприйнятною.

Але яким же точним і жорстоким є діагноз для сучасної Росії! Цінується в ній не те, що пов’язане із власне російською, багатою, цікавою і цінною духовною традицією, традицією культурною. Ні. Та Росія, яка вміє цінувати власну національну традицію, вчора виходила на демонстрацію підтримки України. Ті ж, хто кличе нас у Росію, кличуть не в країну Пушкіна і Достоєвського. Ні. Вони кличуть у минуле, в імперію зла, і намагаються зберегти її.

Що керує людьми, які тяжіють до цієї імперії зла? Власне, та розслабленість, духовні лінощі, страх перед майбутнім, страх перед можливостями виявляти свою ініціятиву. Є така хвороба, коли людина, вихована в авторитарній родині або в країні із суворо тоталітарним устроєм, просто не вміє і боїться діяти сама. Вона звикла, щоб нею командували, щоб їй доручали щось зробити. Але виявити ініціятиву, самій змінити щось у своєму житті їй здається небезпечним. Будь-який крок уперед виглядає для цієї людини небезпечним. І вона застигає на місці й постійно озирається назад.

А ще за тисячі років до того, як Христос зціляв розслабленого, ось це озирання назад показане нам було біблійним автором в особі Лотової дружини, яка саме через те, що не могла звільнитися від тягарів минулого, застигла назавжди соляним стовпом (Буття 19:26)

Тож і сьогодні, розмірковуючи над чудом зцілення розслабленого, ми молимося, щоб Господь допоміг кожному з нас зцілитися від хвороб духовної розслаблености, лінощів, апатії, від страху перед майбутнім. І щоб дав нашому народові сміливу ініціятивність у простуванні вперед до Христа і в нову цивілізацію, вільну від совєтських хвороб – хвороб імперії зла, – вільну від тоталітаризму, який знесилює людину і перетворює її на знаряддя, котрим т легко маніпулювати.

Хай же ці уроки допоможуть нам будувати наше власне духовне життя, яке Великий піст вчить бачити висхідною дорогою, дорогою до духовної досконалости, а, отже, – до Неба, до Бога. Амінь.

(Переглянуто 54 разів, 1 переглядів сьогодні)