Виголошена архиєпископом Ігорем 18 жовтня 2015 року

Дорогі брати і сестри!

Цей євангельський уривок, є, може, одним з найбільш приголомшливих і загадкових (Лк. 7:11-16). Ми знаємо назву цього містечка, яке, напевно, запам’ятали апостоли, що переказали цю історію євангелістові Луці. Але ми не знаємо, ні як звали того юнака, ні як звали його матір – нещасну вдову, що ховала свого єдиного сина. І саме ця анонімність завжди буває знаком того, що Господь хоче показати нам універсальність Своєї любови, спрямованість її до всіх незалежно від імени, статусу і навіть ставлення до Нього.

На відміну від інших чуд, ми не маємо тут згадки, аби Господь питав: «Чи віриш ти в Мене?». Бо про що питати  згорьовану матір, котра проводжає в останню путь дитину, з якою були пов’язані всі надії на майбутнє. Вона не може бачити нікого, крім свого сина. І не пише євангелист про те, чи припинила ж вона голосити після того, як почула «Не плач!» (Лк. 7:13) від Ісуса з Назарету.

Ісус приходить туди, де важко! І це є першим посланням, яке адресується нам через євангельський уривок. Христос з’явився у маленькому містечку Наїні, не знаному більшости з тих, хто описував Палестину. З’явився, може, тому, що саме там переживала свою найбільшу життєву драму невідома жінка. І це знак того, що Господь готовий прийти до нас саме туди, де найважче. Він готовий допомогти нам, підтримати нас і дати знак Своєї присутности.

Не обов’язково кожна біда, яка спадає на нас, є покаранням за гріхи. І Сам Ісус про це не раз говорить. Але завжди у будь-якім випробуванні, що спадає на нас, є прихований напутній момент, який так добре виявляється у цьому євангельському уривкові. Господь вчить нас не соромитися звертатися до Нього, не соромитися своїх сліз, які проливаються із молитвою і які зовсім не обов’язково є знаком нашої безпорадности.

Наша молитва, наші сльози можуть бути знаком потреби присутности Христа і листом, адресованим до Нього без слів. Ми потребуємо Його в нашому житті. І не треба ніколи соромитися це визнавати і визнавати насамперед перед Богом. Він іде, щоб допомогти.

Другим посланням, яке дається нам через це чудо, є свідчення перемоги Христа над смертю. Він скаже: «Я переміг смерть!» – і це правда. Він перемагає гріх Своєю присутністю на землі, Своїм досвідом, який Він залишає нам, адресуючи його через Євангеліє, через спомини тих, хто бачив Його, хто запам’ятав і доніс до нас Його слово. Але насамперед – через Свої промовисті символічні вчинки. Христос допомагає конкретній людині – цій незнаній жінці з Наїну. І водночас Він показує кожному з нас, що немає тієї проблеми, яку Він не міг би розв’язати. Немає такої перешкоди, яку з Божою допомогою ми не могли б перейти.

Скільки в нашому житті буває таких випадків, коли здається, що ми настільки безсилі, що навіть не маємо братися за якусь справу. І нема що далеко ходити – це наступні вибори, до яких готуємося на наступну неділю[1]. Всі засоби масової інформації оповивають нас суцільною безнадією, всі соціологічні опитування переконують нас, що від нас вже нічого не залежить, усе вирішено, нам залишається тільки бути статистами в цій політичній грі. А це не так! Це неправда.

Бог переконує нас, що ми можемо перемагати, долати найбільші труднощі, але тільки за однієї умови: коли Він буде з нами. Коли ми не відштовхнемо Христову руку, яка готова нам допомогти. А як ми її можемо відштовхнути? Коли ми будемо поводитися всупереч євангельським приписам. Навіть, не приписам, а порадам, які Господь нам лишає. Ми завжди з Ним, коли діємо так, як Христос вчить. І тікаємо від Нього, відштовхуємо Його, не приймаємо Його допомогу, коли починаємо жити всупереч цим настановам.

Господь дає нам свободу вибору. Він дозволяє нам відмовлятися від Його допомоги, ніби промовляючи до нас: «Будь ласка, якщо ви Мене не хочете, можете жити по-своєму». Але чим це закінчиться? А закінчиться це смертю – і духовною, і фізичною. І ось тут нам варто пригадати, що є тільки Той один, Хто може подолати смерть. Це Христос, Який, підводячи сина вдови із Наїну, дивиться крізь євангельські рядки, крізь євангельські слова на кожного з нас і ніби підказує: «Хочеш воскреснути зі Мною? Іди разом зі Мною, будь в одній церковній громаді, не тікай, не ховайся, не занурюйся в себе зі своїми болями. Будь зі Мною!» Тоді і прийде до кожного у належний час те славне воскресіння, прообразом якого і стало воскрешення сина вдови з Наїну. Амінь.

[1] 25 грудня 2015 р. відбулися вибори до місцевих органів влади.

(Переглянуто 83 разів, 1 переглядів сьогодні)