Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком)

29 жовтня 2017 року

Дорогі брати і сестри!

Здавалося б, настільки проста і прозора ця притча, що вона не потребує ніяких коментарів, ніяких роз’яснень (Лк. 8:5-15). Христос виразно вказує нам на значення Божого слова і на таку різну поведінку людини, яка приймає в своє серце це слово. Людини, яка може бути доброю землею, або може обернутися і на камінь, на якому будь-яке слово засихає…

Але скільки б ми не слухали цю притчу, скільки б не вчитувалися в її слова, щоразу перед нами неодмінно виникатимуть нові її нюанси.

Звернімо увагу на одне ключове поняття – на саме поняття «слово». Сівач сіє слово. Хто є цей сівач? Сам Христос? Так. Але за тисячі років до Його приходу слово сіяв Сам Творець. Передвічне Слово творить увесь світ: «І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло» (Буття 1:3). Так через будівниче слово Господь творить увесь всесвіт і нас із вами як його частину. І ось, коли приходить Слово у тілі Христа, саме згадкою про це тріюмфально починатиме своє Євангеліє Йоан: «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами» (Ін. 1:14).

Знов зернина падає на землю. Але це зернина нашого спасіння! Христос надає тілу нового змісту, надає повноти. Він Сам – Слово Боже, через яке створено все, – Він стає тілом і водночас зберігає свою місію бути творчим Словом, яке будує тепер уже для нас наше майбутнє – Небесне Царство. Це Слово Боже – Христос – іде в усі кінці світу. І там, де правиться Служба Божа, там, де хліб і вино пресуществлюються на Тіло і Кров Христові, – там слово стає тілом. Там знову з’являється зернина спасіння, яка йде в усі кінці світу і яку так по-різному приймають – десь із байдужістю, десь із ворожістю…

Не так давно я читав роздуми єпископа Південної Аравії[1] над долею християн у Йемені. Знаємо, яка там точиться протягом останніх років жахлива громадянська війна. Ми звикли дивитися на наші власні біль і страждання. Але сотні тисяч людей зігнані зі свого місця проживання. Тисячі й тисячі загинули. А поміж ними – жменька християн, яка виявляється ворожою усім сторонам конфлікту. І єпископ мусив виїхати з тих країв, і священиків немає, бо будь-яка поява там священика означатиме для нього смертний вирок. А вони моляться! Вони зберігають у себе часточки пресуществлених Святих Таїн. Читаючи те, що можна читати мирянинові на Службі Божій, єменські християни причащаються за умов суворого підпілля. Вони лишаються християнами і зберігають у собі те Слово, яке посіяв у їхніх серцях Христос!

Про щось подібне не так давно популярний фільм розповідав про християн в Японії під час переслідувань[2].

Так, по-різному складається доля християн. Але завжди, коли ми несемо в собі Христа як Слово Боже, ми навіть за найбільшої скрути, за найбільш ворожих довколишніх обставин можемо своє серце перетворити на добру родючу землю. Чому? Бо плоди Христос дає не в цьому житті. Не в тому врожай християнства, що воно збагачується розкішними храмами або популярними медійними засобами, які проповідують Євангеліє у світі, а в тому, що ми народжуємося для вічности, для спасіння. Саме там – не тут, у цьому світі, а у майбутньому, у вічності – саме там і принесуться плоди, яких очікує від нас Христос.

Але для того, щоб ми принесли ці плоди, ми повинні і самі дбати про власне слово. Бо, живучи у світі, ми стаємо співсівачами Христа, як у давні часи, що про них розповідали нам дідусі, бабусі, прабабусі, що про них ми можемо прочитати у творах про побут минулого. Коли сім’я засівала свою ниву, йшов попереду хтось старший, а за ним простували молодші, наслідуючи його й також засіваючи цю ниву зерном. Так і ми з вами маємо йти за Христом, засіваючи нашу ниву Його словом.

Та недарма про деякі слова говорять, що вони порожні. Порожнім може стати слово, коли в ньому немає євангельської любови, немає цінностей, які несе нам Христос, коли в цьому слові бракує оздоровчого змісту. Саме тоді ці слова стануть не справжніми зернинами, а половою, яку відразу рознесе вітер. А скільки таких слів, такої вербальної полови сіється довкола нас щодня! Поява розвинених інформаційних мереж тільки примножує число цих слів.

Справжня зернина-слово – має бути повноцінною, має нести в собі зміст, спрямований у майбутнє, здатний породити відповідь у серці, в яке потрапляє це слово. Тому кожен із нас має вчитися в Христа робити своє слово повноцінним, наснаженим євангельською мудрістю, спрямованим у майбутнє. Кожен християнин має відчувати себе сівачем. Щедро розкидаючи своє слово у світі, ми мусимо пам’ятати про те, що навряд чи варто кидати його десь на ґрунт кам’янистий, де воно не зійде. Слід шукати добру землю і спрямовувати своє слово до неї.

Сьогоднішня притча вчить нас бути мудрими, відповідальними і щедрими сівачами слова. Бо саме тоді, коли ми його розсіваємо, ми готуємо і себе, як зернину Христову, зернину Божого творіння, посіяну на землі, до майбутнього доброго врожаю. Врожаю, який дасть щедрі плоди у вічному майбутньому. Амінь.

[1] Єпископ-ординарій Апостольського вікаріяту Південної Аравії Пауль Хіндер O.F.M.Cap., монах-капуцин із Швейцарії.

[2] «Мовчання» (англ. Silence) — американський історико-драматичний фільм, знятий Мартіном Скорсезе за однойменним романом Сюсаку Ендо.

(Переглянуто 73 разів, 1 переглядів сьогодні)