Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 21 жовтня 2018 року

Дорогі брати і сестри!

Якщо ми й не вживали в своїй мові такі красиві образні вислови, як “закам’яніле серце” чи “серце в нього, як камінь”, то скільки разів ми зустрічали подібні метафори в мові художніх творів! Вони нагадують нам якраз про сьогоднішню притчу (Лк. 8:5-15), де серед інших образів, які пропонує Христос Своїм слухачам, а через них — і нам, — є і образ того закам’янілого серця, яке не здатне прийняти Слово.

Це – важка духовна хвороба. Мабуть, немає серед нас нікого, хто колись би не поскаржився на симптоми цієї хвороби в себе самого. Коли ми не переживаємо через біль ближнього, коли ми заздримо, зловтішаємося, коли ми раптом ловимо себе під час молитви на сторонніх думках і не входимо думкою і почуттями в слова молитви, коли ми тільки очима пробігаємо Євангеліє і потім не можемо пригадати, що ж саме ми прочитали, — ось тоді ми можемо відчути в наших грудях закам’яніле серце.

Що робити з цим, як змінювати себе? Як бути, коли, навіть ідучи до сповіді, ми боїмося, що, висповідавши свої провини, так і залишимося закам’янілими душею і неспроможними щось змінити в собі?

Що робити? Просити Бога про допомогу, відкриватися Йому!

Коли наше серце закрите для променів Божої любови, коли воно не здатне їх прийняти, тоді серце поступово кам’яніє. Так, як земля закам’яніла за ці тижні, коли не було дощу1.

Боже слово, Божа любов стають для нас краплинами, які зм’якшують, зрошують наше серце, роблять його чулим, сприйнятним до того, що Бог нам дає. Це справжній парадокс: чекаючи, доки наше серце стане доброю ріллею, щоб прийняти Боже слово, ми водночас маємо змінювати його, розпушувати його ріллю. Іншими словами, маємо працювати над собою, аби відкриватися для Божого впливу.

Колись, ще на початку ХІХ століття, коли модним стилем у мистецтві був сентименталізм, люди писали в листах і записували в щоденниках історії про те, як вони плакали над якоюсь зворушливою повістю чи оперою, переглянутою в театрі. Це було ознакою чуйности. І хоча сама чуйність була перетворена на моду, вона спонукала людей співпереживати чужим стражданням.

Може тому, що ХХ століття принесло світові стільки страждань і звідусіль напливають новини, здатні травмувати людську психіку, а багато засобів інформації намагається проникнути в нашу свідомість і завдати їй емоційних ран, ми й боїмося бути чуйними. А цього боятися не треба, тільки що треба вміти розумно підходити до сприйняття чужого горя. Необхідно захищатися від нав’язливого втручання в світ наших емоцій, до якого щодалі частіше вдаються різного роду політтехнологи або інші спеціялісти із впливу на масову свідомість. Є, безперечно, є зовнішні сили, які намагаються трансформувати наш внутрішній світ і щоб зробити нас вразливими до їхнього впливу. Від них необхідно боронитися. Але не треба боятися співчувати ближньому, бути уважним до чужої біди. Саме це почуття треба в собі берегти і плекати.

Колись Отці Церкви давали нам приклад молитви зі сльозами. У Києво-Печерському патерику наводиться розповідь про подвижника, який збирав свої сльози в спеціяльну коновку, рахував їх і ставив собі за мету назбирати побільше тих сліз як ознак любови до Бога2. Нам можна сприймати це як характерний для Середньовіччя художній образ. Але водночас слід пам’ятати: сльози на молитві є ознакою глибини цієї молитви, і соромитися їх не слід ні в якому разі.

Ми не можемо заощаджувати своїх емоцій, коли йдеться про наші стосунки з Богом, Який являє Себе через оприявнення в нашому житті стражденного ближнього, Який чекає на наш відгук. І тоді, коли ми починаємо відчувати чужий біль і співстраждати ближньому, тоді раптом і світ довкола змінюється. Пригадаймо, як змінилися на якийсь час усі ми, українці, коли нас усіх пройняв біль від розгону демонстрації в Києві3, від пострілів на Майдані4, від початку окупації Донбасу і Криму5! Спільне переживання робило нас рідними, знімало політичні суперечності, які потім розрослися й перетворилися на гнійник у нашому суспільному житті.

Бог дає нам Свої зернини у вигляді слова. І наше серце повинно вчитися сприймати це слово. Трапляються часом нормативні приписи: ось скільки, мовляв, треба прочитати розділів Святого Письма за один день. Я колись замолоду пробував був себе мобілізувати, щоб читати щодня, як приписувалося, один розділ Євангелія, два розділи Діянь святих апостолів і ще скількись розділів Старого Завіту. Але тоді це читання перетворювалося на якесь дуже швидке пробігання очима по рядках без запам’ятовування і без переживань.

Нам, людям, які розучилися вдумливо читати через надмір інформації та хронічний брак часу, надзвичайно важливо мати Святе Письмо за урок глибокого й чуйного сприйняття слова. Подаруймо собі щодня невеличку оазу тиші, оберімо буквально кілька стихів, але читаймо уважно, вдумливо, переживаючи кожне слово, зупиняючись після кожного стиха, переживаючи його, повторюючи знов і знов. А коли читаємо молитвослов, то читаймо виразно, неквапливо, так, щоб його слова пройшло через нашу свідомість і зуміли впасти в наше серце. Саме тоді ми теж змінюватимемося внутрішньо і звільнятимемося від почуття закам’янілости, яке так заважає нам у стосунках із Богом.

Сьогоднішнє Євангеліє не тільки демонструє нам відмінні категорії людей, які так по-різному сприймають Боже слово. Воно допомагає нам пізнати нас самих, наші духовні хвороби, виявити перешкоди, які заважають нам бути справжніми християнами. А допомагаючи, Господня притча водночас дає пораду: не зупинятися, не боятися того, що ми, змінившись, станемо вразливішими емоційно і більш легко ранимими. Христос радить не боятися приймати Бога в своє життя через Його слово, через сприйняття болю інших, через співпереживання стражданням, які зустрічаються у світі. Саме коли ми навчимося бути відкритими до зернин, які кидає в наше серце Спаситель, тоді ми і відчуємо, як проростають у нас ці зернини, як наше серце, наше духовне єство перетворюється із каменя на добру ріллю. І може бути, що й ми дамо щедрий плід, про який говорить Христос у сьогоднішній притчі. Амінь.

1 Жовтень 2018 р. був дуже посушливий.

2 «Феофіл же ще більше плакати став і рану в серці мав через відсутність зору, і проливав джерело сліз, яке ще більше помножилося. Мав же посудину, і коли молився, [й] приходили йому сльози – ставив посудину й над нею плакав. І наповнив її за багато літ сльозами» (слово 32).

3 31 листопада 2013 р. було розігнано «Євромайдан».

4 Йдеться про загибель «Небесної Сотні» під час акцій мирного протесту проти режиму Віктора Януковича в січні-лютому 2014 р.

5 Російська агресія почалася наприкінці лютого – в березні 2014 р.

(Переглянуто 62 разів, 1 переглядів сьогодні)