speiron

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 28 жовтня 2012 року.

Дорогі брати і сестри!

Коли ми слухаємо цю притчу (Лк. 8:5-13), то, скільки б разів ми над нею не замислювалися, завжди перед нами постають нові й нові питання. Нам, східним українцям, важко уявити собі, звідки могли на тому полі з’явитися камені? Ми звикли до нашого родючого ґрунту, і нам, щоб знайти камені, скажімо, для фундаменту, треба багато шукати й виписувати їх із іншого реґіону.

Але, коли ми читаємо у новелі Василя Стефаника «Камінний хрест» розповіді про те, як прикарпатські селяни обробляли землю у Галичині, то починаємо розуміти, яка титанічна праця мала там випереджати початок сівби. Треба було збирати камені, які невідомо звідки, знов і знов, ніби з-під землі, вилазили нагору і заважали працювати. Коли їдеш по Іспанії, по її північних і центральних провінціях, вражає важкий закам’янілий ґрунт довкола дороги. І коли проїздиш повз пам’ятник жертвам громадянської війни 1936-1939 рр., то ці величезні камені, які сягають двох-трьох метрів заввишки, нагадують нам і про закам’янілість душ, яка породила цю громадянську війну. Іспанія, що славилася колись як твердиня християнства, раптом стає вогнищем антихристиянських репресій, у перебігу яких тисячі священиків і монахів були вбиті, сотні церков були спалені, сотні тисяч людей стали тією чи іншою мірою жертвами внутрішньонаціональних чвар…

Камінь у притчі про сівача нагадує і про наші з вами особисті проблеми. Про закам’янілість душі, яку ми відчуваємо щоразу, коли нам важко молитися, коли ми не можемо знайти часу для того, аби сісти читати Святе Письмо. Закам’янілість душі заважає нам прийняти й оцінити добро, відплатити за добро добром. Закам’янілість душі заважає нам, прийнявши Христове слово, жити по-християнському, а не тільки імітувати побожне життя.

Сьогодні важкий і відповідальний день для всіх нас в Україні – день виборів до Верховної Ради. День, який дає надію на зміни, і в той же час віщує розчарування, що неодмінно приходять до нас із кожними виборами. Приходять власне тому, що ми сподіваємося, нібито вибори й зміна осіб на чолі держави самі собою можуть змінити наше з вами життя, зробити його кращим, багатшим, певнішим у майбутньому. Ми забуваємо про те, що сіючи, маємо подбати передусім про те, аби прибрати камені з поля. І скільки б ми не розкидали зерно по закам’янілому полю, воно потраплятиме на каміть, і, якщо й пробуватиме пускати корені, то знов і знов всихатиме. Всихатиме, не давши жодного врожаю. І політичні лідери, на яких ми покладали надії, виявлятимуться лякливими зрадниками або корупціонерами, що використовуватимуть нашу довіру для особистого збагачення.

І саме тому розчарування після виборів має нам нагадувати про нездійсненну місію християнина у нашій країні: поволі, щодня, а не тільки в час виборів, позбуватися каміння із довколишнього світу. Робити світ довкола себе відповідальнішим і сміливішим; давати приклад відповідальности за майбутнє, не боячись ні переслідування влади, ні покарань. Бути борцями за своє майбутнє щодня, не покладаючись на когось іншого, хто прийде боронити нас без нашої з вами участи.

Будь-які вибори – це не тільки чергове потрясіння суспільства. Це випробування нашої з вами зрілости, вміння по-справжньому відповідально підходити до свого майбутнього, не вірити порожнім обіцянкам, не вірити тим, хто вже не раз вводив нас у оману. Вміти долати свій страх, у тому числі й страх перед радикальними змінами.

Камені, про які йдеться в притчі, ми бачимо довкола. Це й бронетранспортери, виведені сьогодні на вулиці Києва, це й лякливі члени комісій, які намагатимуться фальсифікувати результати виборів. Це наша з вами спільна проблема: суспільство не може позбутися страху і покладає надію на когось стороннього, нездатне взяти на себе відповідальність за власне майбутнє.

Місія Церкви – нагадувати про велику відповідальність вибору, дану кожному з нас Богом у шостий день творіння. Давати взірець такої відповідальности, йти прямо і чесно – ось у чому полягає місія Церкви. Церкви, яка повинна збирати і викидати поза поле нашої країни, поза поле наших душ камені, які так заважають нам жити і рости, камені, пов’язані з пережитками комуністичного минулого. Камені, які кидаються на поле нашої повсякденности гріхом і батьком гріха – дияволом.

Ми маємо надію на те, що від завтра світ стане кращим. Але без нашої з вами участи він не зможе змінитися. І молимося ми сьогодні насамперед за тих мужніх людей, які зважилися самі безпосередньо стати учасниками виборчої боротьби і взяти на себе відповідальність за майбутнє. Молимося за чесних людей, які боронитимуть наслідки нашого з вами вибору від фальсифікацій.

Молимося за те, щоб Бог дав нам далекоглядність, проникливість і послідовність у здійсненні своєї християнської місії: очищувати світ від каміння гріха не лише в цей один день, а повсякчас, боронячи його задля майбутнього. Пам’ятати, що ми з вами – Церква Христова – є відбитком Царства Небесного на землі. І наближати цю землю, цей світ, нашу країну, наш народ до вимірів Небесного Царства – наш повсякденний обов’язок. Обов’язок нас всіх, як співучасників сіяння і пророщування Божого слова у світі. Амінь.

(Переглянуто 116 разів, 1 переглядів сьогодні)