Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 5 листопада 2017 року

Дорогі брати і сестри!

Часом нам доводиться чути образні вислови «пекучий сором» або «згоріти від сорому». Вони вказують на дуже важливу рису людської свідомости: ми, переживаючи душевні страждання, порівнюємо їх із пекучим вогнем, який, обпалює наше тіло. Бо кожна доросла людина та й багато дітей мають досвід дотику до розпеченого заліза чи до вогню. Здається, що саме цей дотик найкраще відтворює для нас важкий пронизливий біль, який ми переживаємо, коли нас щось гнітить. І, насамперед, коли ми відчуваємо власну провину, яку важко виправити.

Людині здавна було властиве прагнення прозирнути в майбутнє, відкрити вікно в потойбіччя, зрозуміти, де ж саме опиниться її душа після смерти. Немає, мабуть, такої релігійної системи, яка б не пробувала по-своєму описати цей простір. У казках ми знаходимо тридев’яте царство. Наші предки вірили в те, що птахи відлітають у те саме далеке царство – у вирій.

Аж ось приходить Христос для того, щоб запропонувати замість цих міфологічних казкових образів правдиву картину майбутнього, яке може чекати людину.

Бідний Лазар, який прожив усе своє життя у скорботах, насмішках, опиняється після смерти у краю вічного спочинку (Лк. 16:19-31). З чим порівнюється це місце? Зі станом невинного немовляти, яке лежить на колінах у свого дідуся чи батька, відчуваючи себе захищеним від усіх можливих небезпек, які чигають на нас у цьому світі. Так і праведник уявляється в стані безмежно радісного спокою, під охороною праотця монотеїстичної спільноти – на лоні Авраама.

Але після смерти можна спіткати й щось цілком протилежне. Це місце страждань, яке, власне і порівнюється з постійним перебуванням посеред палючого вогню, з переживанням неймовірної спраги. Саме таким постає в притчі місце страждань. Це застереження підказує нам: ще є час зробити правильний вибір, обираючи життєві пріоритети, які можуть привести або на лоні Авраама, або в країну вічних страждань.

І хоча притчу Христос говорив дві тисячі років тому, яка ж вона актуальна для нас сьогодні! Бо, напевне, немає більшої небезпеки для сучасної людини, як хвороба, яку називають таким складним словом «консумпціонізм», – жадоба споживання. Різні засоби масової інформації, різні новітні авторитети переконують нас у тому, що найважливіше для людини – споживати. Усі ми призначені, нібито, для того, щоб брати і брати щось із довколишнього світу. Коли ж не виходить брати законним шляхом, то можна обманювати, красти, вимагати хабарі. А все це виправдовується комфортним способом життя, привабливий образ якого нав’язується масовій свідомості. Скільки картинок розкішних маєтків проходить перед нашими очима! Скільки історій про незаконні закупівлі ми слухаємо практично щодня! Саме вони детально переповідаються різними журналістами, які заробляють на тому гроші.

Христос показує нам майбутню перспективу, яка виростає з цього самодостатнього багатства. Що лишається із нього в майбутньому світі? Лишається пекучий сором, лишається спрага за тим справжнім, якого і не мав ти тут, у цьому житті. Бо, виявляється, що всі ці ідеали споживацтва є лише міражами, які, концентруючи на собі увагу, не дають помітити найважливішого…

Багатій навіть не бачив старця, який сидів під порогом його дому і чекав, щоб хтось йому допоміг. Тепер же, по смерті, жебрак Лазар має своє відшкодування: він, переживши страждання на землі і не вчинивши нікому шкоди, опинився у вічному спочинку. А все те, чого не зробив багатій протягом свого життя, він мусить тепер компенсувати своїми щоденними муками, які терпить у місці страждань.

Сьогоднішнє Євангеліє запрошує нас поміркувати над тим, що ж є справжнім? І що має бути для людини метою життя? Накопичення? Ось як воно закінчується… Власне кажучи, Євангеліє не вчить нас не дбати про своє життя, не дбати про матеріяльний достаток, ні. Але проблеми починаються тоді, коли на цьому і закінчуються наші життєві пошуки, коли ми думаємо тільки про те, що купити, у що одягтися, як умеблювати свій дім, куди поїхати на відпочинок. Довкола себе ж не помічаємо нічого, не підводимо очі на те, що там, далі…

Христос ніби кличе нас: «Погляньте! Подумайте про майбутнє, подумайте про те, що життя не закінчиться через десять, двадцять, вісімдесят років. Воно триватиме тисячі й тисячі років – нескінченність!». І коли за ці короткі роки людського життя ми не зуміли зосередитися на головному, то ті страждання, якими буде сповнена нескінченність, – вони й будуть тим, чим наповнене наше повсякдення тепер.

Кожен із нас для того і покликаний, щоб бути творцем майбутнього для всього світу: звести очі, подивитися вперед, поміркувати про вічність і водночас озирнутися довкола і побачити потреби інших людей, перейнятися ними й відчути свою відповідальність не лише за себе самого чи навіть за свою родину, а за ввесь світ. Беручи відповідальну співучасть у цьому, ми й стаємо гідними майбутнього життя з Богом. Життя на Авраамовому лоні, заслужити яке можна тільки щоденною сумлінною працею для Бога і для ближнього в ім’я свого власного майбутнього. Амінь.

(Переглянуто 55 разів, 1 переглядів сьогодні)