Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 20листопада 2016 року

Дорогі брати і сестри!

Якось, вже багато років тому, мені довелося винести на вулицю з дому нашу кішку. Вона росла в домі від маленького кошеняти, була дуже розумна, охайна. Як же вона злякалася, коли опинилася на вулиці! Вона звикла до свого хатнього простору, до лінолеуму, килимків. І тут раптом – земля, трава, якісь незрозумілі шуми з усіх боків. Вона боялася ступити на землю, обтрушувала лапки за кожним кроком, сахалася від трави, яку їла, коли була вдома. На кожен звук вона здригалася і кидалася кудись тікати. Врешті решт вона заховалася в якійсь щілині, з якої ми її ледве дістали…

В подібній ситуації опиняємося і ми з вами, дорогі брати і сестри, коли часом створюємо собі власний штучний світ і дуже не хочемо руйнувати його рамки. Тоді ми почуваємо себе незатишно у справжньому великому світі й шукаємо собі щілину, куди б заховатися і якомога менше бачити світу довкола.

Так було і з багатієм з Ісусової притчі (Лк 16:19-31). Його провина не в тому, що він був багатий. Саме з себе багатство не є провиною. Багатій являє нам класичний приклад споживацького підходу до життя: той багатій жив проминущими насолодами, він жив, щоб споживати. Може, в нього був гарний характер і він радів кожному дню. Але він не хотів бачити нічого далі того, що на столі і довкола нього. І навіть людей, які опинялися поряд, він не помічав.

Яким же шоком мала бути для нього така зміна, коли він раптом із своїх затишних покоїв опиняється в суворому реальному світі, де зазнає покарання за власну нерозважливість.

Ми самі опиняємося у становищі багатія з притчі, коли заплющуємо очі на все, що відбувається довкола. А таких нагод у нашому сучасному світі є дуже багато. І, власне кажучи, сучасний світ пропонує нам цілу цивілізацію оман. Оманою є будь-яке ток-шоу на телебаченні, котре змушує нас переживати певні події разом із його персонажами, не усвідомлюючи, що це тільки вистава, покликана емоційно узалежнити нас від її сюжету.

Ми намагаємося не помічати суворої реальности війни, повсякдень живемо так, ніби нічого не відбувається зовсім поряд із нами, на Сході. Ніби немає грізної небезпеки на східних і північних кордонах України, де стоять, чекаючи на зручну нагоду для нападу, російські війська. Ми шукаємо якихось дріб’язкових справ, які б зайняли нас. Часом це можна зрозуміти, бо людина не може жити в постійному напруженні, вона потребує перепочинку, емоційної зміни, релаксації. Але коли ця втеча від реальности стає нормою, тоді це дійсно страшно…

Чому ми були так шоковані, коли знайомилися із наслідками електронного декларування наших високопосадовців[1]? Тому що кожен із них намагався створити собі власний ілюзорний світ, подібний до світу цього євангельського багатія, який замикався у межах власних потреб і не сягав нікуди далі.

Сьогоднішнє Євангеліє нагадує нам про цей великий світ, про його перспективу, яка є дуже однозначною: або ти опинишся «на лоні Авраама», або в краю вічних мук. І ті муки вже не припиняться там, у потойбіччі, якщо ми не зробимо тут, у світі, нічого для того, аби їх припинити. А це ми можемо зробити, коли змінимо наш підхід до довкілля, коли розплющимо очі на реальності світу. А найголовніше – коли опануємо мистецтво взаємної підтримки, без якого нам неможливо пережити будь-які випробування.

Христос вчить нас бачити один одного, допомагати один одному. І саме тоді, за цієї умови ми зможемо перейти на Небо, «на лоно Авраамове», і не будемо просити Лазаря: «Нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить» (Лк.16:24). Просити того бідного Лазаря, який, переживши нещастя в своєму земному житті, заслужив право на вічне життя.

Часом нам хочеться підтверджень того, що інший світ є, існує. Ми вагаємося, шукаємо причини засумніватися в цьому, шукаємо якихось розповідей про клінічну смерть і її досвід. А Христос і тут нам досить однозначно каже: «Мають Мойсея й Пророків, нехай слухають їх!» (Лк. 16:29). Ми вже можемо додати: «Маємо євангелистів і апостолів!». Цього має бути досить для нас, щоб відчути правду великої реальности вічного життя або вічних страждань і не ховатися від неї, як колись моє налякане кошеня. Нам треба йти сміливо в довколишній світ і бути завжди разом із тими, хто потребує нашої присутности і нашої допомоги. Амінь.

[1] 16 лютого 2016 р. Верховна Рада України ухвалила закон про електронне декларування, до 13 жовтня близько 50 тисяч українських високопосадовців мали заповнити декларації за 2015 рік. Станом на 28 жовтня, декларації подали понад 70 тисяч посадовців. У власності чиновників виявилися мільйони доларів готівки, розкішні автомобілі, коштовності, будинки, навіть церкви…

(Переглянуто 71 разів, 2 переглядів сьогодні)