101 про багача і Лазаря

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 24 листопада 2013 року

Дорогі брати і сестри!

У суспільних дискусіях, які охопили Україну протягом останніх днів, дуже легко зосередитися на тому, що насправді не є найголовнішим: на тому, з ким укладати союзи, на який вектор орієнтуватися надалі[1]. Насправді фундаментальною проблемою, яка виявилася в ці дні, є та, на яку вказує нам Сам Спаситель у цій притчі (Лк. 16:19-31): наскільки можуть багаті люди й високопосадовці самостійно визначати долю цілого народу та ізолюватися від абсолютної більшости. Це спокусливо, коли ти опиняєшся на високому щаблі суспільної єрархії, коли в тебе в руках зосереджуються величезні кошти, – вирішувати, що тим сам можеш вирішувати долю людей, які від тебе залежать, долю людей, до яких саме твоє суспільне становище провокує тебе ставитися все більш і більш байдуже. Саме в цьому і полягає велика небезпека багатства.

Ніколи в Євангелії Христос не засуджує багатства як такого. Але Він постійно вказує нам небезпеки, які воно тягне за собою. І це насамперед небезпека ізолювання в своєму мікросвіті. Коли нам протягом останніх тижнів так багато говорять про борги, які ми маємо, про дистанцію в рівні нашого життя і життя інших країн, то часто забувають при цьому сказати, що водночас наша країна має чи не найбільше багатіїв у Центральній Європі. І чи не найбільша в нашій частині світу є прірва між великим багатством і злиднями. Утворюються цілі оази, які можна побачити і в Харкові, і довкола нього, а ще більше – в Києві і в довколишніх селах, які живуть своїм власним життям, у які шлях для бідніших людей закритий. І саме такою оазою прагнуть себе оточити вищі представники влади…

Очевидно, саме це є фундаментальною причиною того, що чимало наших співвітчизників виходять сьогодні на майдани протестувати проти того, що до них ставилися зневажливо, що їхню долю визначали без них самих. Вони протестують проти того, аби хтось, замкнений у своєму власному середовищі, в своїх фінансових інтересах, без огляду на потреби мільйонів молодих, ініціятивних людей, які по-своєму бачать своє майбутнє, визначав, куди їм іти і в якому світі жити завтра.

Багатій із притчі не був винний у тому, що мав велике багатство. Воно могло бути даром для нього і для довколишніх людей, якби він умів помічати цих людей. Якби він бачив убогого Лазаря і відчував його проблеми, його хвороби, брак найнеобхіднішого для життя! А багатій просто ковзав по ньому байдужим поглядом, – можливо, навіть щодня. І ніколи він не опускався до Лазаря, щоб спитати: як його звуть, чому він тут опинився, звідки початки тієї життєвої трагедії, які привели його на дно суспільства.

Хоча ми не маємо великого багатства, але як часто ми можемо уподібнюватися не до Лазаря, а до цього багатія! Це стається, коли ми так само байдуже дивимося на людей, які переживають нещастя, коли намагаємося втекти від споглядання їхніх хвороб. Коли ми навіть не знаємо, хто живе біля нас, у сусідній квартирі, як його звуть і що йому потрібно.

Сьогоднішня притча нагадує нам про необхідність частіше озиратися довкола, відчувати потреби інших людей, не бути байдужими. Христос нагадує нам про те, що ми кожним своїм учинком не тільки допомагаємо нашому ближньому або залишаємо його обіч наших інтересів. Ми торуємо собі шлях у майбутнє, ми складаємо іспит того, наскільки ми готові до перебування в майбутньому Небесному Царстві. І вже тоді, коли ми будемо в іншому світі, пізно буде щось визначати. Хотітиметься, як багатієві з притчі, озирнутися і змінити щось. А буде пізно! І саме тому Христос постійно закликає нас квапитися, не чекати, доки прийде кінець нашого життєвого шляху, а робити добро, доки ми є ще в дорозі до вічности.

Сьогоднішня притча нагадує нам про потребу зупинитися, озирнутися, згадати, що в світі є не тільки наші власні потреби і омріяна нами життєва перспектива. А є інші люди, які живуть своїм власним життям. І воно нічим не бідніше духовно за наше життя. Христос закликає нас зуміти оцінити їхній внутрішній світ, зглянутися на їхні потреби і вміти бути чуйними і милосердними. До милосердя закликає нас Той, Хто є зразком милосердя для кожного із нас. Він закликає до того, щоб ми вчилися боронити слабких цього світу. Бо саме у слабкості згодом виявиться їхня сила. І, можливо, колись ми проситимемо їхньої молитви так, як просив нещасний багатій із притчі, щоб Лазар хоча б краплиною води змочив його засохлі від пекельної спеки вуста (Лк. 16:24). Амінь.



[1] Саме в ці дні в Києві почався Євромайдан.

(Переглянуто 90 разів, 1 переглядів сьогодні)