Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) в листопаді 2011 року

Дорогі брати і сестри!

Минулого року, коли ми із братчиками опинилися в селі на Сумщині, то почули, що там люди бояться ходити до лісу косити траву, бо пішли чутки, що в лісі з’явилося дуже багато змій. Це наша звичайна реакція: коли ми чуємо про змію або, тим більше – бачимо десь її у лісі, то стараємося обійти це місце подалі, сахаємося від нього, боїмося. Але є категорія людей, які займаються тим, що полюють на змій. Вони постачають їх до серпентарію, де виготовляють зміїну отруту для фармацевтичного виробництва. Змієлови знають про небезпеку укусу змії більше, ніж ми з вами, бо вони зустрічалися з цим. Може, хтось із них переживав небезпечні наслідки цього поранення. Але вони знають потрібність їхньої роботи і вміють подолати свій страх…

Здавалося, немає тут нічого спільного із тим, що ми зустрічаємо далеко в Палестині, на березі Генезаретського озера (Лк. 8:26-39). Але насправді спільність одна є. Демони оперують тією самою зброєю, якою відлякують нас плазуни: вони намагаються вселити в людину страх. Саме таким панічним настроєм вони намагаються паралізувати волю людини, переконати її у своїй всесильності, непереможності, в тому, що немає ніякої можливости людині встояти проти бісівської спокуси, захиститися від опанування бісами.

Христос приходить на Ґадаринський берег Генезаретського озера не тільки тому, що Його ведуть туди справи євангельської проповіді. Очевидно, що Він не міг не чути про того біснуватого, який наводив жах на всіх у цій околиці. Власне, не сам той чоловік, але ті міріади бісів, які називають себе «леґіоном», щоб показати свою численність. Які, вселившись у того нещасного, намагаються показати свою всесильність, застрахати, відлякати всіх, хто живе довкола. І, навіть, місце для опанованого ними чоловіка вони обирають таке, яке завжди відлякувало людину: гроби, тобто – печери, в яких ховали померлих у Палестині.

Христос сміливо йде біснуватому назустріч не тільки тому, що Він – Божий Син і Йому не має чого лякатися небезпеки опанування бісами. Ні. Він іде, щоб захистити нас усіх від небезпеки страху. Він іде, щоб нас зробити мужніми. І одним Своїм словом Він звільняє біснуватого від опанування темними силами, показуючи незмірну вищість Творця над творінням, навіть, таким зіпсованим зрадливим творінням, яким стали ангели, що, ведені гординею, виступили проти Бога і перетворилися на духів зла і темряви.

Темрява боїться світла. Вона лякає нас так само, як змії, як біси. Дитиною ми боїмося темної кімнати, а дорослою людиною – темних провулків у місті, намагаючись обминати їх. Не виходимо ввечері з дому, коли чуємо про пограбування, бандитські напади на вулицях. Але коли ми опиняємося в країні, де вулиці яскраво освітлені і ввечері, ми позбуваємося страху ночі і темряви, бо нас веде за собою світло. Яскраві ілюмінації підносять нас на дусі, надають нам мужности у простуванні, навіть, незнайомими вуличками, якими ми йдемо, роззираючись навсібіч і милуючись панорамою нічного міста.

Христос вчить нас володіти силою світла, пам’ятати, що Він є світлом для світу. І, остерігаючись небезпеки, водночас не тікати від неї панічно, не ховатися від темряви і зла. Бути сміливим у простуванні через життя. Він вчить нас вдаватися до Нього за допомогою і завжди нести з собою світло віри.

Давайте пригадаємо, коли ми, насамперед, зазнавали небезпечних спокус, коли цим спокусам вдавалося нами оволодіти? Коли ми втрачали відчуття присутности Христа, коли ми ховали на якийсь час це світло, ховали, може, так, як та наївна Солоха із фільму «Ніч перед Різдвом» за повістю М. Гоголя ховала ікону, коли приймала біса в себе в хаті. Ми також, часом наївно, хочемо допустити в своє життя таку дрібочку темряви, не думаючи про її небезпеку. Ми хочемо звільнитися від напруження, коли ховаємося від Христа: лінуємося помолитися, лінуємося піти до церкви, уникаємо посту, коли, взагалі, хочемо повести себе вільніше, сприймаючи нашу віру як тягар, як сукупність обмежень. І саме тоді чигає на нас небезпека!

Бо вже через оці спокусливі думки і входить диявол у нашу свідомість. Він саме навіває нам і всьому світові, всій цивілізації образ християнина, вірного своїй церкві, як образ людини, зв’язаної умовностями, різного роду правилами. Ми забуваємо в цю мить, коли чуємо підшепти диявола, що, насправді, поради Євангелія даються нам не для того, щоб зв’язати нас тенетами закону. Ні. Христос приходить звільнити нас. І Його поради, дані нам через євангелістів, через мудрість Церкви і благодатну присутність дій Святого Духа, покликані підказати нам, як можна сміливо простувати крізь темряву, несучи в собі світло. Як не боятися отруйних змій, які спокусливо оточують нас у світі, пильнуючись небезпеки і, водночас, пам’ятаючи про постійний захист від неї.

Христос вчить нас бути з Ним, щоб бути вільними в своєму русі. І цей сьогоднішній приклад – доказ того, що насправді той, хто вселяв жах в людей довкола, виявляється вільним, а біси виставляються на посміховисько, бо вселяються у таких зневажуваних на Близькому Сході тварин, як свині, і гинуть у хвилях Генезаретського озера (Лк. 8:33).

Це натхненний приклад для кожного з нас. Бо часто нас зупиняє саме страх. І найстрашніший з усіх страхів – страх жити праведно, відрізняючись від тих, хто живе за законами князя цього світу. Бути з Христом, бути у світлі і саме через це звільнитися від небезпечної влади пітьми – цьому вчить нас Христос. І цією дорогою провадить Він нас через євангельське світло. Амінь.

(Переглянуто 85 разів, 1 переглядів сьогодні)