T

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 7 листопада 2004 р.

Дорогі брати і сестри!

Подія, що сталася на протилежному від Галилеї березі Генизаретського озера, справила незабутнє враження на апостолів. Вже значно пізніше всі три автори синоптичних Євангелій – Матей, Марко, Лука – переказують нам історію зустрічі Ісуса Христа та Його учнів з біснуватим, котрий жив біля міста Гадара. Там, на східному узбережжі Кинерету, і зараз можна бачити мис у кілька сотень метрів заввишки, котрий стрімко здіймається над водою. На узбіччі мису лишилося чимало печер, у яких мешканці давньої Палестини звикли були ховати мерців. Десь там жив і аґресивний біснуватий чоловік, а може, й не один, бо євангелист Матей пише про двох біснуватих, зцілених Ісусом.

Місто Гадара було одним із грецьких поселень, де панівна культура східного Середземномор’я змагалася з традиційною єврейською. Можна собі уявити, з якою відразою ставилися віруючі юдеї до своїх сусідів, коли ті зважувалися навіть розводити свиней – худобу, сам дотик до котрої, як вважалося, осквернював носіїв Мойсеєвого закону. Дике пустельне узбережжя Гадаринської землі, заселене чужим народом, здавалося, мабуть, Христовим учням вельми незатишним і чужим. Особливо гостро вони відчували це після піднесення, щойно пережитого в Капернаумі, Наїні та інших містечках рідної Галилеї, осяяного чудесними зціленнями й натхненною Нагірною проповіддю.

І ось найгірші очікування учнів, здавалося б, справджуються. Вже на березі Генизаретського озера (сучасного Кинерету) їх зустрічає, щоправда, юдей, але страшніший за чужинців – психічно хворий. Навіть у сучасної людини божевілля викликає підсвідомий острах. Що ж говорити про забобонних селян і рибалок античної доби, коли неадекватну поведінку людини відразу намагалися пояснювати втручанням темних сил! Гадаринський же божевільний явно перебував під їхньою дією. Він залишив своє місто, залишив людську спільноту, відкинув ознаки цивілізації: «Не вдягався в одежу, і мешкав не в домі, а в гробах». Йому намагалися допомогти, утримати: «І в’язали його ланцюгами й кайданами, і стерегли його». Та ніщо не допомагало – «він розривав ланцюги» і знов тікав від людей. Позбавлений власної волі, позбавлений свідомости, біснуватий тиняється по пустелі, спілкуючись лише з демонами, перетворившись на їхню іграшку.

Прихід на гадаринський берег Єдиного, владного зцілити його від влади бісів, не завдав полегшення хворому. Він падає на землю, волає, вимагає від Ісуса облишити його. Перебуваючи в стані гріха, ми всі почуваємося незатишно в присутності святощів. Вже наші праотці, оселені в Едемі, після постійного переживання радісної присутности Бога, порушивши Його заповідь, відразу втратили це світле почуття: «І сховався Адам і його жінка від Господа Бога серед дерев раю» (Бут. 3:8). Стан гріха подібний до алкоголізму або наркотичного дурману: що глибше поринає в нього людина, то важче повернутися до нормального існування, до молитви, до спілкування з Богом і ближніми. Молитва стає тягарем, родичі дратують, християнські обов’язки перед довколишнім світом викликають аґресивний спротив. Ми готові тікати від Бога, як Йона, ховатися, як Адам, ми готові розп’ясти й поховати Христа, лише б не йти за Ним. Ми? І це відчуваємо ми? Чи, може, темна сила, яка підступно оселилася в нашій душі?

Христос не зважає на волання біснуватого. Так, як лікар не слухає панічних заперечень хворого перед операцією. Він, Христос, звертається безпосередньо до хижих демонів, котрі заволоділи волею біснуватого: «Як тобі на ім’я?». Зухвала поза бісів виявляється вже у відповіді: «Леґіон». «Леґіон» – тобто дуже багато, безліч. Буквально «леґіоном» називався римський військовий підрозділ, що складався з 5-6 тисяч вояків. Могутні римські леґіони вважалися непереможними, їхня злагоджена дія під час бою й незворотність у наступі навіювала жах на ворогів. Біси не тільки заявляють, що їх багато, – вони ще й лякають Співрозмовника, заявляють про свою нездоланність.

Як і тоді, в пустелі, коли демон намагався спокусити Самого Христа, суперечка з Божим Сином лише засвідчує: володіючи тілом, біси не можуть проникнути в душу, не можуть зрозуміти, з Ким вони зустрілися. Відчуваючи силу Христа, вони стривожилися, але намагаються налякати Його, поторгуватися з Ним: «благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безодню». Та хитрощі виявилися марними: увійшовши в череду свиней, біси все одно потрапляють у безодню, якої так боялися. А опанованого ними чоловіка ми вже бачимо, коли той «сидів при ногах Ісусових вдягнений та при умі». Прихід Христа вчинив те, чого не змогли здійснити земляки біснуватого: приніс хворому свободу, а разом з нею – духовне здоров’я.

Пережитий нами минулий тиждень, мабуть, багато для кого став одним із найважчих у житті. І навіть не в тому річ, що підтримуваний кимось кандидат не набрав сподіваної кількости голосів. Ми всі раптом відчули себе в чужій, Гадаринській країні, якою їздять автобуси з вузькочолими чоловіками кримінальної зовнішности, де з виборчих дільниць тікають голови комісій з бюлетенями, де рахування кількох відсотків голосів затягається на тиждень, бо наслідки голосування хочуть привести у відповідність із одержаним завданням. Леґіони наших співвітчизників виявилися несподівано поступливими перед залякуванням, підкупом і брехнею. Життя в такій країні здалося багатьом українцям важким тягарем.

Мабуть, і гадаринському біснуватому було легше жити в світі його ілюзій. Можливо, «леґіон» його непроханих володарів сповнював його гордістю за свою силу, за острах, що його біснуватий наводив на всіх довкола. Справді, легше лишатися в ілюзорному світі фальшивих телеканалів, які переконують нас, що маємо вже стабільність, демократію, поступове зростання добробуту. Правда про себе й свій народ здатна налякати, руйнуючи самозаспокійливі міфи та хворобливі амбіції. Але правда і тільки правда може зцілити нас, єднаючи з Христом, Котрий навчає: «і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» (Ін. 8:32). «Закон бо через Мойсея був даний, а благодать та правда з’явилися через Ісуса Христа» (Ін. 1:17). Ніяка установа, держава, релігійна організація не можуть вважатися християнськими, коли служать неправді, коли здатні продавати свою підтримку чи благословення за гроші, вигідні контракти, податкові пільги, за подаровані можновладцями чужі храми. І нехай деякі релігійні організації скільки завгодно називають себе «канонічними», переконують у «леґіонах» їхніх парафій і парафіян, їхня ганебна роль у нашій сучасній дійсности тепер уже дозволяє скласти їм справжню ціну.

Ми повинні радіти тому, що маємо, нарешті, правдиву картину нашого життя. Коли чуємо загрозливе: «Нас більшість, нас леґіони, у нас влада і сила», – пригадаймо гадаринського біснуватого. І пригадаймо сумну долю тих, хто намагався виторгувати в Христа своє дальше безжурне животіння в ситих тілах свиней. Пильнуймо, щоб нам, відчувши силу Христової правди, мати силу служити їй до кінця, а не уподібнитися до перестрашених мешканців Гадаринського краю, які після побаченого чуда прийшли до Ісуса й почали «благати Його, щоб пішов Він від них, великий бо страх обгорнув їх».

Просімо в Бога мужности й сили, аби, переживши зустріч із ганебними наслідками суспільних компромісів і загальної апатії, опанувати мистецтво протистояти їх чіпкому павутинню, пам’ятаючи про безкомпромісність Христового Євангелія, сповіщати яке направляється зцілений біснуватий словами: «Вернися до дому свого, і розкажи, які речі великі вчинив тобі Бог!» Амінь.

 

(Переглянуто 60 разів, 1 переглядів сьогодні)