Виголошена архиєпископом Ігорем( Ісіченком) 4 листопада 2018 року

Дорогі брати і сестри!

Що нас найбільш вражає у цьому епізоді з земного життя Спасителя (Лк. 8:26-39)? Не те, що Він вчинив чудо: ми й чекаємо саме цього від Божого Сина, Який прийшов звільнити світ від влади гріха. Не ганебна доля тих демонів, які вселилися в нещасного чоловіка з Гарасинської країни. Мене особисто найбільше приголомшує поведінка мешканців цієї країни.

Замість того, щоб радіти звільненню нещасного чоловіка від влади бісів, вони кидаються благати Ісуса, “щоб пішов Він від них, великий бо страх обгорнув їх” (Лк. 8:37). Вони налякані перспективою звільнитися від влади бісів…

Коли сьогодні я їхав на Службу Божу, то звернув увагу на кілька білбордів з однаковим змістом від одного майбутнього кандидата в президенти, який обіцяв захистити старі свята. А я подумав: “Які ж це свята ще треба захищати? Напевно, 8-ме березня, 1-ше травня. Чи, може, й 7-ме листопада?” Всі ті світа, які пов’язані зі старим кривавим режимом, з тим часом, коли справді біси володарювали на нашій землі. Задовго до цього російський класик написав роман, в якому ніби передбачав те, чим може закінчитися прихід до влади людей, опанованих ідеєю братовбивства1. Ідеєю, яка засліплює і під приводом насильного впровадження в світле майбутнє перетворює тисячі людей на вбивць і катів.

Не було кривавішого режиму в історії світу за комуністичний. І саме тут ми можемо побачити, як виявляють себе ті темні сили — демони, – в яких нам так не хочеться вірити. Часом ми, сучасні люди, намагаємося тлумачити образи бісів у євангельських розповідях як символи зла, художні образи на позначення емоційних станів людини.

Але нам не втекти від реальности зла. Зла, яке постає з людської гордині. І в цьому відгадка того, з чим так важко мириться сучасна людина — із застереженнями Церкви проти гріха гордині. Адже старше покоління виховувалося на тому, що “людина — це звучить гордо”. І ці Горьківські слова дуже добре в’язалися зі словами, сказаним тим самим автором: “Якщо ворог не здається, його знищують”2 . Так, від проголошення гордині найвищою цінністю лишається один крок до заклику знищувати всіх тих, хто не згоджується із твоїм пріоритетом.

Гординя — це найстрашніша хвороба людини, яка веде до того, що людина ставить свої власні думки на чолі системи вартостей. Бог зникає. Зникають, розмиваються євангельські цінності. Натомість нав’язливі ідеї, які часом з’являються в хворому розумі, ведуть навпростець до своєї мети, яка врешті решт є певною мірою прихованим засобом ствердження власного пріоритету, власної влади, – влади твого клану, твоєї партії.

Ми згадуємо в ці дні перед черговою річницею большевицького перевороту в Росії про багато-багато кривавих подій, які відбулися в минулому. І не тільки за часів большевиків. Ось буквально два дні тому згадували ми про трагедію нашої давньої гетьманської столиці Батурина, вщент знищеної росіянами, які тоді, мстячись за виступ проти царату гетьмана Мазепи й запорозьких козаків, винищили тисячі невинних людей, вдаючись до найжорстокіших страт. І в цьому ми також бачимо почерк тієї темної, демонічної сили, яка дозволяє чинити будь-які злочини в ім’я примарної ідеї. Ідеї, яка сама з себе виглядає цілком привабливо, як, зрештою, всі спокуси, що їх диявол пропонує людині. Але обіцянки диявола обертаються чимось зовсім протилежним обіцяному.

Саме тому християнська мудрість покликана виявляти те, що стоїть за лаштунками красивих фраз, за риторикою привабливих білбордів – того, що так чи інакше пробує відновити в нашому житті культуру авторитаризму, тобто культуру смерти, коли влада єдиної людини перетворює тисячі людей на маріонеток, на рабів. І нехай це буде не одна людина, а якась група, згуртована довкола неї, – злочини її від того не стають меншими.

У ці перші дні листопада ми згадуємо померлих. У Східній Церкві ми згадуємо їх у Дмитрівську суботу, на Заході — в День усіх святих. Дуже знаменно, що саме в ці дні в публічному просторі з’являються антитези лагідним, людяним моментам зустрічі з пам’яттю спочилих. З’являються спроби перетворити ці дні на час галасу, проповіді непримиренности, ворожости до інакодумців. Саме в цьому й виявляється присутність темної сили в нашому світі.

Ніколи сили зла і ненависти не можуть вивести нас на добру дорогу. Тому Христос не просто звільняє біснуватого від присутности демонів у його єстві. Господь показує їхню відразливість, змушуючи їх переселитися в тварин, яких тоді найбільше зневажали в Палестині, – у свиней. І кінець їх виявляється таким ганебним і виразним для всього оточення. Вони стрибають з урвища й потопають у Генизаретському озері (Лк. 8:33).

Така смерть очікує кожного, хто стає на службу злу. Може, не так картинно, як було тоді, над Генизаретським озером. Але з абсолютною безповоротністю зло зникне, зло буде покаране, добро завжди переможе. Ми в цій величній боротьбі добра і зла, перед усе новими і новими викликами часу завжди повинні обирати, з ким ми: з Христом чи з тими злими силами, які намагаються протистояти Йому і тим самим прирікають себе на неминучу ганебну загибель. Амінь.

1 Йдеться про роман Федора Достоєвського «Біси».

2 Стаття Максима Горького в центральній комуністичній газеті «Правда» за 15 листопада 1930 р. «Если враг не сдается, его уничтожают» стала виправданням сталінського терору.

(Переглянуто 76 разів, 1 переглядів сьогодні)