jairus

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 18 листопада 2012 р. в Свято-Дмитрівському храмі м. Харкова

Дорогі брати і сестри!

Останніми тижнями, практично щодня, ми бачимо репортажі як не із сектору Ґази, то з Сирії, де постійно перед нашими очима проходять натовпи людей. Вони то виходять на демонстрацію, то – набагато частіше, на жаль, – ховають своїх убитих соратників. Вже з цих неспокійних, бурхливих натовпів ми можемо відчути атмосферу тісного гурту людей, який супроводжував Ісуса із Назарету через Капернаум до дому начальника синагоги (Лк. 8:41-56).

Напевно, так само, як натовпи на телеекранах, вони щільно стояли один біля одного: штовхалися, вирували, розмовляли між собою, просуваючись разом із Учителем. Хтось сумнівався, хтось скептично висловлювався про те, що має статися зараз: чи відбудеться чудо, чи ні. І серед усього цього бурхливого натовпу перебувала одна людина, занурена в себе, у свій довгий біль, – жінка, котра дванадцять років страждала від тяжкої хвороби, що здавалася їй невиліковною. Хвороби, яка, крім усього іншого, вважалася на Сході ознакою нечистоти. А отже, жінка не мала права із цією хворобою з’являтися в гурті людей і торкатися них (Лк. 8:43-44)

І хоча, здавалося б, цій жінці давно вже пора було зневіритися, але вона, почувши, що приходить такий незвичайний Учитель, повірила, чи, принаймні, припустила, що Він може дати їй очікуване зцілення. Вона не помилилася в своїх припущеннях і перемогла. Її віра перемогла хворобу. І сила віри цієї жінки виявилася потужнішою за всіх тих, хто стояв довкола. Бо тільки її дотик серед сотень інших дотиків, які супроводжували Його в цій дорозі, почув Христос(Лк. 8:45-46).

Здавалося б, цей епізод ніщо не пов’язує із наступним – із воскресінням доньки Яїра, за винятком черговости й місця, де це все відбувалося (Лк. 8:49-56). Але в Євангелії нічого немає випадкового! Ми бачимо принаймні один спільний момент: в обох випадках долається зневіра. І жінка мала вже давно зневіритися в лікарях, і Яїр, почувши, що донька вже вмерла, не мав, здавалося б, підстав далі сподіватися на допомогу Вчителя. Він міг ще повірити, що Ісус може зцілити хвору дитину. Але хіба знайдеться хтось, здатний вивести із країни смерти до нас, у світ живих, людину, яка вже відійшла?! Ми не знаємо, чи це була клінічна смерть, чи кома. В ті часи їх не розрізняли. Говориться тільки про смерть, у яку повірили ті, що оточували дванадцятилітню доньку Яїра. І повірили в смерть самі батьки…

Христос кличе їх не піддаватися зневірі, не розчаровуватися, вірити і боротися за життя дівчинки до кінця. А для них боротися – означало молитися, покласти надію на Вчителя. Христос доводить їм силу цієї надії. Він боронить від полону зневіри не тільки їх, а і нас з вами. Бо скільки разів у нашому житті траплялося так, коли ми раз, вдруге, втретє, вдесяте робимо одну й ту саму справу, і вона нам не вдається; коли ми роками добиваємося чогось, і все марно; коли ми будуємо дім, і раптово обвалюється стіна – скільки таких ситуацій може навести кожен із нас залежно від нашого способу життя, фаху, від наших уподобань! Щодня нам трапляється випробовувати наше терпіння. І, на жаль, найчастіше ми програємо у цьому змаганні з витримкою.

Христос навчає нас бути мужніми і терплячими, не зневірюватися і боротися до кінця. Він навчає пам’ятати, що після дванадцяти років безнадійного лікування може прийти видужання. Він показує, що навіть примара смерти відступає перед силою Того, Хто прийшов нас усіх врятувати від смерти.

Для нашого сучасного життя, якому так загрожує занурення в безнадію, це якраз найважливіша риса. Бо є спільне між силами, які протистоять Христовій правді: всі вони намагаються переконати нас у тому, що в майбутньому нам немає чекати нічого доброго. Образи майбутнього оповиті зневірою й деградацією. Це або кліматичні, або економічні, або політичні катастрофи. В усякому разі в майбутнє ми можемо дивитися тільки з острахом.

А Христос закликає бути сміливими і боротися за майбутнє, не відступати, не кидати свою справу на півдорозі. Христос закликає бути з Ним. Бо Він є з тими, хто до останнього змагається із зневірою і перемагає. Перемагає із Христом. Перемагає так, як перемогла невиліковно хвора жінка. Так, як перемогла вся родина Яїра, повернувши із світу померлих свою доньку.

Трапляється, і наші надії помирають, ніби Яїрова донька. Але нам до снаги воскресити їх, повернути до життя. Тільки за однієї умови – якщо ми повіримо в переможну силу Христа й з усією силою віри звернемося до Нього. Амінь.

(Переглянуто 74 разів, 1 переглядів сьогодні)