130086.b про кровоточиву

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 8 грудня 2013 року

Дорогі брати і сестри!

Малюнки на біблійні сюжети, а тим більше – ікони, нам часто дуже допомагають відчути атмосферу тих подуй, про які розповідає нам Святе Євангеліє, старозавітні книги. Але є одна небезпека у сприйнятті цих подій за посередництвом сучасних малюнків. Вони дуже часто, особливо, коли йдеться про художників дев’ятнадцятого, та навіть і вісімнадцятого, століть, зображують близькосхідній натовп античних часів таким собі зібранням благопристойних осіб, які тримаються на відстані один від одного, нічого не вигукуючи, захоплено споглядають на Христа і загалом поводять себе достеменно так, як мали б поводити себе люди на богослужінні.

А було ж напевно, не так! І той натовп, який оточував Спасителя, коли Він ішов до дому Яїра у Капернаумі (Лк. 8:41-56), був, напевно, більше схожий на натовпи, які ми спостерігаємо в телепрограмах, де показують, як збігаються люди у сирійському селі чи на філіппінському острові, коли прилітає вертоліт і починають роздавати гуманітарну допомогу. Зголоднілі люди, відштовхуючи один одного, тиснуться до того, хто роздає цю допомогу.

А тут же йшлося не про продукти, не про одяг, а про щось набагато важливіше! Про зцілення, про вигнання бісів, про допомогу, яку міг дати лише Той, Хто здатен творити чуда, і в Кого у Капернаумі вже почали вірити якщо не як в Месію, то як у пророка і чудотворця. І ось коли Він іде по цьому невеличкому галилейському містечку до дому начальника синагоги, люди так само Його обступають, відштовхують один одного, тиснуться до Нього.

Лише одна з натовпу, кровоточива жінка, якій, загалом кажучи, і не належало там бути – бо людина з такою хворобою була приречена на самотність, – потай пробивається серед цього натовпу і торкається Ісуса. В ту ж мить стається чудо: важка хвороба, що переслідувала жінку дванадцять років, відступає. Жінка зціляється! І Сам Ісус відчуває силу її віри та силу, яка від Нього вийшла, щоб дати жінці зцілення (Лк. 8:43-45).

До чого тут натовп? Адже вона сама дістала цю допомогу! Але давайте поміркуємо: а, може, якраз оця атмосфера піднесеного натовпу, атмосфера спільного захоплення Христом, яка переходила у висловлене чи не висловлене благання: «Боже, допоможи мені!», – саме й збудила в душі цієї жінки духовні сили, які б, можливо, ніколи не реалізувалися поза спільнотою? Саме тоді в ній виринула така потужна сила віри, яка і допомогла Христові вчинити чудо…

Ми, сучасні люди, уникаємо натовпів. Та нам і не обов’язково бути серед них. Ми можемо, перебуваючи дома, спілкуватися один з одним якщо не по телефону, то через Інтернет, по Скайпу. Ми можемо вже не ходити за продуктами чи в аптеку, а замовляти все, що нам потрібно, додому через інтернет-магазини. Ми можемо бути самотніми. І саме це є, можливо, найбільшою спокусою сучасного світу – розпадання на окремі людські особистості, замикання у своєму індивідуалізмі. Ми можемо втратити відчуття того, наскільки ми потрібні один одному. Недарма Церква спонукає нас до збирання принаймні раз на тиждень у спільноту. І, мабуть, кожен із вас відчував, наскільки інакшою є молитва у церковній спільноті за власну приватну молитву.

Може, й приватна молитва – бо ж були такі приклади з праведниками! – піднесеться до таких самих вершин, як і молитва жінки, що страждала кровотечою. Може, й ця молитва здатна буде чинити чуда. Але рідше. Натомість молитва спільноти завжди підносить кожного з учасників цієї молитви. І, може, хтось один із нас у цю мить на цій службі теж дістане маленьке чудо? Хай не зцілення від хвороби, а розв’язання якоїсь життєвої проблеми, подолання труднощів, які існували в житті.

«Де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них.» (Мт. 18:20), – говорить Христос. Але треба однієї дуже істотної деталі для того, аби натовп перетворився на спільноту. Треба, щоб посеред нього був присутній Христос. Невидимо присутній. На жаль, не так, як тоді, в Капернаумі, коли Він реально, видимо йшов серед натовпу. Але ж, невидимо присутній, Він перебуває на кожній нашій молитві. Перебуває, утаєний у Євхаристії. Перебуває, приймаючи наші молитви й відповідаючи на них, гуртуючи довкола Себе нас як святу Церкву.

І не тільки у церковній спільноті під час молитви ми можемо зауважити перебування Ісуса. Він є там, де йде боротьба за справедливість, де відстоюються євангельські ідеали, де люди збираються, аби протистояти насильству над сумлінням, намаганням обернути їх знов на натовп, покірливий диктаторові або партії, яка захоплює владу. Обернути людей на складник того антигуманного організму, яким була тоталітарна держава.

Відстоювання євангельських цінностей – це також форма служіння Христові. І недарма саме в цій спільноті людей, які збираються для того, щоб захищати правду, так само часто виникає особлива молитовна атмосфера, яка і визначає присутність Царя миру, Царя добра.

Найбільші небезпеки переслідували наш народ тоді, коли йому бракувало цієї сили єдности. Не просто – згуртуватися у один натовп. Ні. Натовп не дає сили кожному з нас. Навпаки, він деморалізує нас і, по суті, протиставляє один одному, творить із нас щось інше, знесилює. Христос, гуртуючи нас довкола Себе, довкола Євангелія, довкола євангельських цінностей, допомагає кожному з нас вирости у повноправного члена цієї спільноти, вирости у християнина. І дай Боже, щоб ті суспільні ініціятиви, які сьогодні визначають атмосферу в Україні, зуміли зберегти це відчуття пріоритету християнських цінностей, готовности покласти свою душу за ближнього. Щоб вони зберегли відчуття того, що Христос нас збирає, аби боронити правду і будувати нове, краще життя.

Хай кожен із нас своєю молитвою докладається до творення цієї християнської спільноти. Тієї спільноти, де кожен із нас може в будь-яку мить бути готовим, доторкнувшись Христа, дістати той дар, взірцем якого і стала кровоточива жінка: зцілення від усіх душевних і тілесних хвороб. Амінь.

(Переглянуто 40 разів, 1 переглядів сьогодні)